Iван Нечуй-Левицький - На кожум

Є в ф р о с и н а. Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!

Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!

Є в ф р о с и н а. Вiрю!

Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!

Є в ф р о с и н а. Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)

Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на кого.

Є в ф р о с и н а. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi, ой душно менi! Води! Води!

Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),

Є в ф р о с и н а. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю, ой палаю! (Бiгає по хатi.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч вбiгають в хату.

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi душно?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорiлася?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?

Є в ф р о с и н а. Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонiлась? Дайте менi покiй!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони боже чого: до напастi недалеко.

Є в ф р о с и н а. Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.

С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.

Є в ф р о с и н а. Йшли б, мамо, в пекарню!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперiшньому. (Позiхає.) От як свiт мiняється, та й мода мiняється. (Виходить до кiмнати. Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить в пекарню.)

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надiї на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.

Є в ф р о с и н а. Про мене… говорiть що хочете, бо я втомилась. (Сiдає на канапi.)

Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити мiщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди солодких". Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.

Є в ф р о с и н а. Менi здається, що не може.

Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв собi за жiнку? Чи такої менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.

Є в ф р о с и н а. I справдi!

Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляємо та спiваємо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Менi треба такої жiнки, як ви, Євфросино Сидоровно!

З дверей кiмнати виглядає голова Рябкова, з дверей пекарнi висовується голова Євдокiї Корнiївни, а з-за неї виглядає Химка, сп'явшись навшпиньки.

Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотає головою й киває рукою, щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.

Є в ф р о с и н а. Тiльки такої, як я? Спасибi вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю.

Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумiєте, Євфросино Сидоровно! Я не хотiв би iншої жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або нiхто!

Є в ф р о с и н а (тихо). Чом же це вiн не стає передо мною навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?

Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступає.) Ви не вiрите? Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанiї треба такої жiнки, як ви.