Джеймс Джойс - Улісc

А ось оголошення. Доброчинний базар «Майрус». Його ясновельможність генерал-губернатор. Якраз сьогодні, шістнадцятого. На поміч лікарні Мерсера. Саме на поміч їй колись уперше виконали «Месію». Так, Генделя. А може піти туди: на Болсбрідж. Завітати до Ключчі. Та ні, скажуть: чіпляється як реп’ях. Мозолити без діла очі. На воротях напевно здибаю когось із знайомих.

Містер Блум повернув на Кілдер-стрит. Передовсім мені треба. В бібліотеку.

На сонці сяйнув солом’яний бриль. Брунатні черевики. Холоші штанів із манжетами. Ось і тут. Ось і тут.

Його серце тихо охнуло. Праворуч. У музей. Де богині. Швидко праворуч.

Може це не? Майже певно. Не буду озиратися. Мої щоки од вина. Чому це я? Біжу як навіжений. Таки певно. Без поспіху. Не озиратися. Не озиратися. Іти собі.

Прямуючи до брами музею широкими бистрими кроками, він підвів погляд. Гарний будинок. Спорудив сер Томас Дін. Чи не йде слідом за мною?

Можливо, мене не побачив. Сонце б’є йому в очі.

Від хвилювання забиває дух, подих за подихом. Швидше. Холодні статуї: там спокій. За хвилину врятований.

Ні, таки не побачив. Після другої. Біля брами.

А серце калатає!

Його очі, шарпаючись, невпинно дивилися на кремові вигини каменю. Сер Томас Дін {360} 360 (173) Томас Дін (1792—1871) — ірл. архітектор. був грецької архітектури.

Шукаю чогось я.

Його поспішна рука враз занурилася в кишеню, витягла, прочитав не розгортаючи Агендат Нетаїм. І куди ж я подів?

Треба знайти.

Агендат швидко назад у кишеню.

Вона сказала: після обіду.

Я шукаю це. Так, оце. Попорпатися в усіх кишенях. Хустка. Фрімен . Та куди ж я? A-а, так. У штанях. Гаманець. Картоплина. Та куди ж?

Швидше. Йди спокійно. Ще мить. А серце калатає.

Його рука що шукала куди ж я запроторив знайшла в задній кишені штуку мила нагрілося обгортка прилипла. Ага, мило ось де! Так. Брама.

Врятувався!

Делікатний бібліотекар-квакер, намагаючися їх заспокоїти, муркотів:

— А ще ми також маємо, хіба ж ні, неоціненні сторінки «Вільгельма Майстера»? Великий поет про свого побратима, теж великого поета. Обтяжена ваганнями душа, яка прагне стати на герць із морем лиха, долаючи болісні сумніви, як то буває в житті кожної людини {361} 361 (174) У романі Ґете «Роки навчання Вільгельма Майстера» герой має «особливу пристрасть» до Шекспіра. У словах Лістера — парафрази суджень Вільгельма з р. 13 ч. 4. .

Він ступив крок уперед, наче в урочистому танці гальярді, наступивши на рипучий воловий ремінь, а потім відступив назад на крок у танці галопі по блискучому паркету, належному для таких урочистих випадків.

Німотний помічник, ледь прочинивши двері, подав йому німотний знак.

— Іду, — озвався він, рушаючи із скрипом, бо йти не поспішав. — Симпатичний та геть непрактичний мрійник, який набив собі лоба, зіткнувшись із твердими фактами. Щоразу переконуєшся: міркування Ґете завше наближають нас до істини. Навіть при доскіпливому їх аналізі.

Двоскрипний аналіз він, галопуючи, прихопив із собою. Лисий, він уважно вислухав на порозі все, що йому каже помічник, все до слова, і — пішов.

Залишилися двоє.

— Мсьє де ля Палісс, — ущипливо зауважив Стівен, — ще був живий за п’ятнадцять хвилин до своєї смерти.

— А вам уже пощастило знайти тих шістьох відважних медиків, — запитав Джон Еглінтон жовчним тоном людини старшого покоління, — які переписали б «Утрачений рай» за вашим диктуванням? Він назвав цю поему «Смуток Сатани» {362} 362 (174) Шістьох відважних медиків… «Смуток Сатани» . — Еглінтон іронізує над схильністю Стівена до апології Сатани як романтичного героя-богоборця: мовляв, той хоче заново написати «Втрачений рай», але під диктовку не Музи, як Мільтон, а блюзнірських «доблесних медиків», і вийшли б радше «Злигодні Сатани» (1897) — досить популярний роман англ. письменниці Марії Кореллі (псевдонім Мері Маккей, 1855—1924). .

Посмійся. Посмійся посмішкою Кренлі.

Здається мені, для «Гамлета» вам треба буде знайти ще одного. Число сім знаменне для тих, що мислять містичними категоріями. Світлосяйна сімка {364} 364 (175) Світлосяйна сімка — з вірша «Колискова» В. Б. Єйтса. , називає його В.Б [112] В. Б. Єйтс. .