Джеймс Джойс - Улісc

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Моє шанування, містере Келлегере.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (патрульному, значущо приплющивши око) : Тут нічого страшного. Я його знаю. Виграв дещицю на перегонах. Золотий кубок. Розженете цих? (Сміється.) Дам по двадцять на брата. Розумієте, до чого я?..

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (обертаючись до юрби) : І на що ви тут роти пороззявляли? Ану розходьтесь!

Збіговисько помалу, буркочучи, розходиться провулком.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Полишіть це на мене, сержанте. Так воно буде найліпше. (Посміюється, хитаючи головою.) Ми й самі, бувало, доходили до такого — чи й до гіршого. Ге ж? Чи не так?

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (сміється) : Та чого ж, бувало.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (злегка підштовхуючи ліктем другого патрульного) : І замнемо це діло. (Наспівує, киваючи в такт.) Із моїм трімтімтім… Тямите?

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (здогадливо) : Авжеж, і з нами траплялося.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (підморгуючи) : Хлопці-молодці. А в мене тут таратайка.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Все гаразд, пане Келлегере. Добраніч.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Я подбаю про нього.

БЛУМ (прощається за руку з патрульними) . Дякую вам, панове, дуже дякую. (Довірчо стишуючи голос.) Нам не хочеться розголосу, розумієте. Батько у нього відомий чоловік, усіма шанований громадянин. Тут просто невеличкий грішок молодости, ви ж розумієте.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Авжеж, розумію, сер.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Усе гаразд, сер.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Це коли є тілесні ушкодження, тоді я зобов’язаний доповідати.

БЛУМ (згідливо киває головою) : Атож. Цілком правильно. Прямий ваш службовий обов’язок.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Обов’язок це обов’язок, сер.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Надобраніч, хлопці.

ПАТРУЛЬНІ (разом віддають честь) : Добраніч, джентльмени.

Ідуть геть важкою, повільною ходою.

БЛУМ (зводить дух) : Фу, це просто провидіння, що ви з’явилися. То ви з візником?..

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись, показує через плече на кеб, що стоїть біля риштування) : Два комерсанти всіх частували шампаном у Джеммета. Геть мов князі які, їй-бо. Один із них програв два фунти на перегонах. То випили з горя, а тоді надумали розважитися з веселими дівчатами. То я їх у Беганів екіпаж і прямісінько до веселого кварталу.

БЛУМ: А я вертався додому по Гардінер-стрит і геть випадково…

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (сміючись) : Авжеж! Вони й мене тягли до гулящих: за компанію, мовляв. Ба ні, кажу, так не піде. Це не для таких стріляних горобців, як оце ми з вами. (Знову сміється, косуючи тьмяним поглядом.) У нас, хвалити Бога, воно й дома знайдеться — чи не правду я кажу, га? Ха-ха-ха!

БЛУМ (силувано вторуючи) : Хи-хи-хи! Атож. Я, власне, перевідував мого друга, Вірага, ви його не знаєте (бідолаха провалявся, хворуючи, цілий тиждень), ну, і ми хильнули по чарчині, а потім я саме чимчикував додому…

Кінь ірже.

КІНЬ: Йогогогого! Йогогогогодому!

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Еге ж, а мені Беган і каже, кучер наш, коли ми лишили комерсантів тих двох у Когенихи, а я йому на це стань мовляв то я піду та й гляну. (Сміється.) Тверезі візники — це те, що якраз мені треба для катафалків. То як, підкинути його додому? Де він пробуває? Десь у Кабрі {841} , га?

БЛУМ: Та ні, наче в Сендикоуві, — здається мені, щось таке він якось був зронив.

Стівен лежить собі й дихає до зірок. Корні Келлегер косує на коняку. Блум від дум впав у сум.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (чухаючи потилицю) : Сендикоув! (Нахиляється і гукає Стівена.) Егей! (Знову гукає.) Агей! Ну, що ж, він тут лежить на стружках, мов на перині. Тільки глядіть, щоб його не обікрали.

БЛУМ: Ні-ні. Його гроші й капелюх у мене, і ціпок також.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: О! То й чудово. Він оклигає. Кістки цілі. Ну, а я попхаюся далі. (Сміється.) Бо вранці маю рандеву. Мертвих ховати. У спокій світу того.

КІНЬ: Іііігого!

БЛУМ: Доброї вам ночі. А я зачекаю трохи й одвезу його за кілька…

Корні Келлегер повертається до свого кеба й залізає в нього. Бряжчить збруя.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (стоячи в бричці) : Дбраніч.

БЛУМ: Браніч.

Кучер сіпає віжки й підохотливо хльоскає нагаєм. Бричка з конем помалу, незграбно задкують, розвертаються. Корні Келлегер на пасажирському сидінні похитує головою, посміюючись над Блумовим безталанням. Кучер приєднується до тих німо-пантомімічних веселощів — киває головою. Блум і собі приєднується до їхніх веселощів, відповідаючи киванням. Долонею і великим пальцем Корні запевняє, що ті два копи не потурбують сплюха, бо й що ще тут можна вдіяти. Нахилом голови Блум виражає вдячність адже Стівенові наразі тільки сну й треба. Бричка поверничка втім трімтімтім за ріг. Корні Келлегер іще раз трімтімтім запевняє в тім. Блум рукою відповідає Корні Келлегеру в тім що він, утім, запевне запевнений трімтімтім. Цокання копит і брязкання збруї затихають у міру їхнього в тім віддаляння трімтімтім. Блум, тримаючи в руках Стівенові ціпок і капелюх, прикрашений стружками, стоїть нерішуче. Тоді нахиляється над лежачим і трясе його за плече.