Джеймс Джойс - Улісc

БЛУМ: Гей! Агей! (Відповіді немає. Він нахиляється знову.) Містере Дедале! (Жодної відповіді.) Погукати на ім’я. Як сновид окликують. (Схиляється знову й, повагавшись, наближає губи до вуха лежачого.) Стівене! (Без відповіді. Гукає ще раз.) Стівене!

СТІВЕН (зі стогоном) : Хто це? Чорна пантера. Вампір. (Зітхає, потягується і майже незрозуміло, розтягуючи голосівки, мурмотить) :

Перевертається на лівий бік, зітхає, скручується калачиком.

БЛУМ: Вірші. Добра освіта. Жаль. (Знову нахиляється й розщібає ґудзики Стівенової камізельки.) Щоб легше дихалось. (Обережно рукою, мов щіткою, змітає стружки зі Стівенової одежі.) Фунт і сім. Принаймні немає поранень. (Дослухається.) Що-що?

СТІВЕН (мурмотить) :

Простягає руки, знову зітхає і скручується клубочком. Блум стоїть випростаний, тримаючи капелюха й ціпка. Віддалеки загавкала собака. Блум то зціплює, то розціплює пальці на ціпку. Не зводить погляду з простертої постаті, обличчя Стівена.

БЛУМ (бесідуючи з ніччю) : Обличчя нагадує мені його бідолашну матір. Ліси мережаної тьми. Моря сиву далину. Здається, він сказав Фергусон. Дівчина. Якась дівчина. Це було б найліпше для нього. (Бурмотить.) …присягаюсь свято шанувати й завжди зберігати і ніколи не розкривати жодної частини чи частин, істини чи істин… (Бурмотить.) …на піщаному морському дні… за кабельтов від берега… де приплив спадає… і течія…

Безмовний, задуманий і пильний, стоїть він на сторожі, приклавши пальця до уст у жесті таємного навчителя. На темному тлі стіни повільно виникає постать, чарівний хлопчик літ одинадцяти, викрадене феями й підмінене дитя {842} ; він в ітонській курточці й кришталевих черевичках, на голові невеликий бронзовий шолом, а в руці книга. Він безгучно читає її справа наліво, усміхаючись, цілуючи сторінку.

БЛУМ (вражений, кличе без голосу) : Руді!

РУДІ (дивиться в Блумові очі, не бачачи їх, і читає собі далі, усміхаючись, цілуючи книгу. На його щоках ніжний рум’янець. Ґудзики на одежі діамантові та рубінові. В лівій руці він тримає тоненьку паличку слонокости з бузковим бантиком. Біле ягнятко визирає з кишені його камізельки.)

Коли Стівен нарешті прокинувся, пан Блум змів із нього основну масу стружок, уручив капелюха з ціпком і взагалі, на манір доброго самаритянина, постарався його підбадьорити, в чому той мав украй велику потребу. Перебільшенням було б сказати, буцім він (Стівен) виявився не при своєму розумі, одначе розум його трохи таки хитався туди-сюди, і коли Стівен висловив бажання утамувати спрагу, пан Блум, попри глупу ніч і цілковиту недосяжність колонок із водою Вартрі {843} , придатною коли не для внутрішнього, то бодай для зовнішнього користування, зумів-таки знайти вихід, умить зміркувавши, що їх напевне зарятував би так званий «Притулок візника», буквально камінцем докинути від Баттського моста: там, либонь, знайшлося б щось попити — на взір мінеральної води чи молока з содовою. Але як туди добутися — ось у чому була заковика. Якусь хвильку Блум постояв розгублено, одначе обов’язок наполегливо закликав його вжити дієвих заходів, і тому він став подумки перебирати всілякі можливі способи й варіанти, тоді як Стівен знай позіхав, мов заведений. Наскільки Блум міг роздивитися, його протеже був вельми блідий на обличчі, тож абсолютно годилося б скористатись бодай яким-небудь транспортним засобом, украй бажаним, зважаючи на їхній теперішній стан, адже обидва, зважте, були до краю виснажені, особливо Стівен, причім Блум усе сподівався, що й глупої ночі можна вишукати щось помічне для пересування. Відповідно, виконавши декілька простеньких попередніх дій, як, скажімо, трохи обтруситись-почиститись, хоча Стівен і забув прихопити свого намиленого носовичка по тому, як згадана річ вимушено послужила була голярській справі, обидва разом рушили по Бівер-стрит (власне, Бобровій вулиці, яку правильніше було б називати провулком) і добулися до ветеринарної лікарні й до вельми відчутного смороду візничих стаєнь на розі Монтгомері-стрит, а там звернули ліворуч і влилися, обійшовши крамничку Дена Берджина, в Ам’єн-стрит. Одначе, в чому він і доти був майже геть-то певен, ніде їм не завидніло жодної признаки котрого-небудь єху, що стовбичив би зі своєю таратайкою, чекаючи, хто б його найняв десь їхати; ото хіба під «Північною зіркою» стояв чотириколісний засіб, вичікуючи, либонь, на гуляк, котрі засіли в ресторані, бо жодні симптоми не виказали ані найменшого його ворушіння, коли пан Блум, аж ніяк не бувши професійним свистуном, двічі спробував привернути до себе увагу певною подобою свисту й натякаючи піднятими та зчепленими над головою руками на дугу.