Джеймс Джойс - Улісc

СТІВЕН (угледівши голови Кітті й Лінча) : Вітаю, Сизіфе. (Показуючи на себе й на довколишніх.) Поетичне. Неопоетичне.

ГОЛОСИ: Вона вірнатомухто.

СІССІ КЕФФРІ: Атож, щоб я з ним пішла. А я вже ж подружилася з солдатом.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: А чи не хоче він, щоб йому заїхали у вухо, гад оцей? Смальни йому, Гаррі.

РЯДОВИЙ КАРР: Він що, кривдив тебе, поки ми там маленьку нужду справляли?

ЛОРД ТЕНІСОН (у куртці кольорів англійського прапора і в штанях для крикету, без капелюха й з розкошланою бородою) : Їхня справа — не розмірковувати.

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Та вріж йому, Гаррі!

СТІВЕН (до рядового Комптона) : Не знаю, як вас звати, але вся правда на вашому боці. Як сказав доктор Свіфт, один чоловік у латах поб’є десятьох у сорочках {824} . Сорочка тут синекдоха. Частина замість цілого.

СІССІ КЕФФРІ (до юрби) : Та ні ж бо, я була з цими рядовими.

СТІВЕН (люб’язно) : Та що ж тут лихого? Солдат бравий хлопець. Я, наприклад, гадаю, що всяка дама…

РЯДОВИЙ КАРР (у збитому набакир кашкеті, підступає до Стівена) : Чуєш, начхальнику, а що коли я зараз тобі бах по зубах, га?

СТІВЕН (задивившись у небо) : Що коли? Неприємно вельми. Шляхетне мистецтво самовиправдання. Особисто я ненавиджу дію. (Махає рукою.) Трохи рука поболює. Enfin, се sont vos oignons [386]. Тут якесь непорозуміння. Скажи, в чому ж річ?

ДОЛЛІ ГРЕЙ (зі свого балкона махає хустинкою, подаючи знак єрихонської героїні) : Раав. Кухарчин сину, прощавай. Щасливо повернутися до Доллі. Хай сниться тобі дівчина, яку ти покинув, а ти снитимешся їй.

Солдати зирять туди-сюди посоловілими очима.

БЛУМ (ліктями проштовхавшись крізь юрбу, сіпає Стівена за рукав) : Ходімо, професоре, екіпаж чекає на нас.

СТІВЕН (обертається) : Га? (Вивільняє руку.) А чом би мені й не порозмовляти з ним чи з будь-котрою людською істотою, що пересувається вертикально по цій сплющеній помаранчі? (Показує пальцем.) Я не боюсь того, до кого я можу говорити, якщо тільки бачу його очі. Того, хто зберігає вертикальність. (Хитнувшись, ступає крок назад.)

БЛУМ (підтримуючи його) : Ви збережіть свою власну.

СТІВЕН (безглуздо сміючись) : У мене змістився центр ваги. Забув цей фокус. Сядьмо де-небудь та й подискутуймо. Боротьба за життя — це закон існування, але нинішні філіреністи {825} , особливо цар та англійський король, вигадали третейський суд. (Ляскає себе по лобі.) Але саме ось тут я повинен убити попа й короля.

ПТАШКА ТРИПЕРА: Ви чули, що сказав професор? Він професор із коледжу.

КИЦЯ ХТИЦЯ: Авжеж, я це чула.

ПТАШКА ТРИПЕРА: Його фразеологія позначена неабиякою витонченістю.

КИЦЯ ХТИЦЯ: Це справді так. А ще — такою доречно ущипливою гостротою.

РЯДОВИЙ КАРР (розштовхавши людей, виходить наперед) : Ти шо тут пасталакаєш про мого короля?

Під аркою вигулькує Едвард Сьомий. На ньому біла джерсі з нашитим зображенням Святого Серця, з орденами Підв’язки, Будяка, Золотого Руна й Данського Слона, емблемами кінних полків Скіннера й Пробіна, значками юридичної корпорації Лінкольна та стародавньої вельмишанованої Масачусетської артилерійської бригади. Він смокче червону карамельку. На ньому одіння того, хто сягнув найвищої довершености, й великого магістра Великої Ложі, а на фартусі й лопатці тавра «Виготовлено в Німеччині». В його лівій руці відро тинькарів із друкованим написом Défence d’uriner [387]. Його зустрічають захопленими вітаннями .

ЕДВАРД СЬОМИЙ (повільно, урочисто, але невиразно) : Мир, абсолютний мир {826} . Для розпізнання в руці у мене відро. Вітаю вас, хлопці. (Обертається до своїх підданців.) Ми прибули сюди, щоб посвідкувати чесний і справедливий двобій, і ми від усього серця зичимо удачі обом учасникам. Магак макар а бак [388].

Тисне руку рядовому Карру, рядовому Комптону, Стівену, Блумові й Лінчеві. Загальні оплески. Едвард Сьомий дякує, елеґантсько підіймаючи відро.

РЯДОВИЙ КАРР (Стівенові) : Ану повтори.

СТІВЕН (нервує, але, опанувавши себе, дружнім тоном) : Я розумію вашу позицію, хоча сам я особисто не маю наразі короля. Нині вік патентованих ліків. Тут нелегко провадити дискусію. Одначе суть у наступному. Припустімо, ви гинете за батьківщину. (Кладе руку на рукав рядового Kappa.) Не подумайте, ніби я вам цього зичу. Але я кажу: нехай моя батьківщина гине за мене {827} . Досі вона так і чинила. Я не хотів її загибелі. К дідьку смерть. Хай живе життя!

ЕДВАРД СЬОМИЙ (левітуючи над купами убитих, у німбі й одінні Ісуса-Жартуна, з білою карамелькою на фосфоресцентному обличчі) :