Джеймс Джойс - Улісc

— Я небагатий чоловік, але якщо ви вділите мені трохи своєї уваги, я спробую заспівати вам пісню про розбите серце.

Біля прозорої кришки, що прикривала сандвічі, прикрита тінню Лідія свою бронзу і троянду дарувала і забирала, роблячи це витончено, як то належить справжній леді, подібно до того, як Майна двом кухлям свою золоту корону в зелено-блакитній прохолоді eau de Nil .

Пролунали закличні вступні акорди. Потім перший акорд прозвучав тривало, і зразу полинув голос співця:

— Коли побачив я твоє чарівне личко …

Ричі повернувся до Блума.

— Це Сай Дедал співає, — пояснив він.

Збуджені, зашарілі від хвилювання, вони слухали, відчуваючи, як плине живлющий потік, розливається по шкірі кінцівках заливає тобі серце душу хребет. Блум подав знак Петові, лисому офіціантові, він недочуває, щоб розчинив двері бару. Двері бару. Отак. Добре. Пет допетрав, хоч недочуває, став біля дверей, дослухається. — Журби у серці враз не стало .

У повній навколишній тиші негучний голос співця долинав до них не як тихий шепіт дощу, не як шелест листя, не як брязкіт струн чи спів сопілки чи звуків якїхтамзвуть цимбалів, а доходив до їхнього оспалого слуху словами, до їхнього оспалого серця, викликаючи спомини про переживання, у кожного свої. Потрібно, потрібно слухати: журба, своя у кожного, щезла у них обох, як тільки вони почули. Як тільки вони побачили, усі, що втратили, Ричі, Польді, милосердя краси, почули слово розради від того, від кого найменше сподіваєшся почути її милосердне ніжнолюбовне любодійне слово.

Це співає любов: та ж сама давня солодка пісня кохання. Блум поволі зняв гумку з пакуночка. Давнє солодке правило кохання sonnez la золото. Блум натягнув на виделку, що виставила свої чотири зубці, зняв, обмотав на дві власні чуло-тривожні четвертні, згорнув удвоє, учетверо, увосьмеро і міцно зав’язав.

— П’яний від щастя і надій …

Тенорам жінки на шию чіпляються гронами. Тоді тенори краще володіють своїм голосом. Жіночка пише йому записку і ховає у квіти. І на сцену кида ті квіти: «Я без вас не можу з житттям моїм квити». У голові моїй усе просто. Котить і дзенькає сповнений надій. Не буде він співати для світської публіки. Просто пішло обертасом. Для нього напахтилася. Якими парфумами твоя дружина? Я хочу знати. Дзень. Стоп. Стук-стук. Коли в двері стукають, зразу треба подивитися в люстро, а тоді до дверей, неодмінно. Передпокій. Прибули? Як справи? Все гаразд. Куди пройти? Як тут? Чи може? У сумочці в неї піґулки освіжити дихання, льодяники. Ну то як? Руки стали пестити її пухкі форми.

Та ба! Голос посилився, піднявся, змінився, став гучніший, яскравий, гордий.

— Та мрії плин був нетривалий …

Атож, голос його й досі зберігає свою дивовижну тональність. У Корку і дихається легше і мова милозвучніша. От дурило! А міг би по шию в золоті. Слова від себе інші. Дружину свою довів до згуби, а тепер співає. Проте нам судити важко. Що там між ними двома. Нехай би тільки й далі тримався. Зараз він іще держить марку, привселюдно приндиться. Руки й ноги у нього співають. Зазирає в чарку. Рознервований. Щоб співати, треба з питвом зав’язати. Дієтична юшка за рецептом Дженні Лінд {565} 565 (265) Дженні Лінд (1820—1887) — славетна співачка, шведка. , бульйон, шавлія, сирі яйця, півпінти вершків. Юшка — супер.

Ніжність ніжить слух: повільно, повально. І вже тріпоче і дрижить. Оце воно. То давай! Бери! Пульс пружно тук-тук.

Слова? Музика? Ні, це те, що за ними.

Блум зав’язував вузли і розв’язував їх, сплітав петлі й розплітав їх.

Блум. Потік пекучого нестерпного жадання прагне злитися з музикою, з пристрастю, цей темний настирливий потік. Крити її, брити її, шпарити її, харити її. Шпок. Пори розширюються, щоб розширити. Шпок. Радість відчути тепло. Шпок. Щоб струмінь ринув, відкриваючи шлюзи. Потік, струмінь, течія, струмінь радощів, шпокотроп. Ну ж бо! Мова кохання.

— … промінь надії …

Сяє. У манері справжньої леді Лідія дає зрозуміти Лідвеллові, що ладна дарувати йому промінь надії.

Все це Марта. Збіг. Саме збирався писати. Арія Ліонеля. Твоє гарне ім’я. Не можу писати. Прийми від мене невеличкий подар. Зіграти на струнах жіночого серця, що зав’язані на гаманці. Вона ж. Я назвала тебе вредним хлопчиськом. Але ім’я те ж саме: Марта. Дуже дивно! І саме сьогодні.

Голос Ліонеля знову зазвучав, тихіший, але дужий. Знову він заспівав для Ричі Польді Лідії Лідвелла, заспівав для Пета-офіціанта, який слухав, роззявивши рота. Про те, як побачив чарівне личко, як не стало у серці журби, як погляд, вигляд, слово заворожили його, Гулда Лідвелла, скорили Пета Блумове серце.