Джеймс Джойс - Улісc

— Того вечора за рояль сів бідолашний Гудвін, — нагадав їм отець Каулі.

— Але він не зумів порозумітися з роялем.

Не зумів.

— Він наполягав на своєму, — пояснив містер Дедал. — І ладен був стати на прю з самим чортом, не те що. Старий легко заводився після першої ж чарки.

— А ви пам’ятаєте, як усе було тоді, бий його сила Божа? — озвався Бен Бурмило Доллард, відвертаючись на стільчику від постраждалих клавішів. — І до того ж, з бісового батька, я був не при костюмі.

Усі троє засміялися. Був без костюма. Все тріо засміялося. Не при костюмі.

— Але тоді нам на поміч прийшов наш приятель Блум, — докинув містер Дедал. — До речі, де моя люлька?

І подався назад до бару в пошуках люльки і втраченого акорду. Лисий Пет приніс випивку для Ричі й Польді. А отець Каулі засміявся знову.

— Здається, врятував становище тоді я, Бене.

— Таки ви, — визнав Бен Доллард. — Я чудово пригадую ті вузенькі штанці. Вам, Бобе, спала на думку блискуча ідея.

Отець Каулі почервонів аж до лискучих мочок вух. Він урятував стано. Вузенькі штан. Блискуча іде.

— Я знав, що він у скруті, — пояснив превелебний. — Дружина його грала по суботах на піаніно в кав’ярні за мізерну плату, і я від когось прочув, що вона має ще й такий підробіток. Пригадуєте? Цей їхній заклад ми шукали по всій Голлс-стрит, аж доки продавець у Кео дав нам номер будинку. Пригадуєте?

Бен пригадував, і його пласке обличчя оживилося від споминів.

— Боже милий, там були якісь барвисті оперні мантії і ще сила-силенна всякої всячини.

Містер Дедал обернувся з люлькою в руці.

— Все це в стилі Мерріон-сквер {557} 557 (259) Мерріон-сквер — багатий район Дубліна. . Боже милий, бальні вбрання і вбрання для урочистих церемоній. І він ще й не хотів брати грошей. Чуєте? Бозна скільки трикутних капелюхів, болеро і коротких шароварів. Чуєте?

— Так-так, — підтвердив, киваючи, містер Дедал. — З місіс Меріон Блум яких тільки вбраннів не знімали.

Кабріолет котився по набережних. О’Кріп вивернувся на тугих гумових шинах.

Печінка з беконом. Біфштекс і запечені нирки. Добре, сер. Добре, Пете.

Місіс Меріон МЕТЕМ БЗИК ОС метем психоз . Дух горілого Поль де Кока. Гарне ймення у.

— А яке у неї дівоче прізвище? Повногруда була дівка. Меріон…

— Твіді.

— Ага. Чи жива вона?

— Ще б пак.

— Вона ж була дочка…

— Дочка полку {558} 558 (259) Дочка полку — назва комічної опери Г. Доніцетті. .

— Саме так і не інак. Я пам’ятаю старого тамбур-мажора.

Містер Дедал черкнув, викресав, припалив, і зрештою пихнув клубком пахучого диму.

— Чи ірландка? От цього, чесно кажучи, не знаю. Як ви вважаєте, Саймоне?

Ще один клубок міцного пахучого диму з потріскуванням.

— Щічний м’яз це… Що?… Трохи застаріло… О, вона звичайно ж… О, Моллі, ірландська дівчино, ти моя красуне.

І пихнув пухнастою хмарою запашного диму.

— З Ґібралтарської скелі… прямо сюди.

Вони скніли у сутінках океанської глибини, золото біля помпи, що помпує пиво, бронза біля пляшок із вишневим лікером «мараскін», обидві замислені, Майна Кеннеді, Лісмор-террас, 4, Драмкондра, з Айдолорес, королевою, Долорес, мовчазна.

Пет приніс страви на непокритих тарілках, Леопольд порізав печінку на кришеники. Як про це вже згадувано, він полюбляв тельбухи, курячі пупки з горіхами, смажену ікру тріски, в той час як Ричі Гулдинг, Колліс, Ворд замовляли біфштекс і нирки, то біфштекс, то нирки, кус за кусом він їв Блум їв вони їли.

Блум із Гулдингом мовчали об’єднано і їли. Бенкетували як принци.

По Бечелорз-вок [181] Парубоцький проїзд (англ.). котився, подзвонюючи, кабріолет, де сидів холостяк О’Кріп О’Шпар, на осонні, у спеку, вилискували крижі кобили, над ними ляскав батіг, на тугих шинах: розсівся на теплому сидінні, нетерпеливиться, щоб швидше, жде. Припекло. Чого тобі? Припекло. Чого тобі? При-пек-пек-ло.

Зверх їхніх голосів навально ревнув ревучий бас Долларда, навально загримів зверх барабанних акордів рояля:

— Коли кохання жде моя душа стражденна …

Рокіт Бендушебенджамінового вокалу прокотився аж до стелі й струсонув її і потряс силою свого кохання.

— Війна! Війна! — вигукнув отець Каулі. — Ви і є воїн.

— Авжеж, авжеж, — засміявся Бен Воїн. — Я саме думав про вашого домовласника. З ним або згода або війна.

Він помовчав. І помахав великою бородою і великою головою, визнаючи, що припустився великої хиби.

— Чоловіче, ви б напевно порвали їй слухову перетинку в вусі, — озвався містер Дедал крізь заслону тютюнового диму, — діючи таким своїм органом.