Джеймс Джойс - Улісc

— Прошу, прошу.

Він просив у проміж слів освідчення у коханні.

— Мені несила без тебе …

— Колись іншим разом, — сором’язливо пообіцяла міс Дус.

— Е ні, зараз, — наполягав Ленеган. — Sonnez la cloche [179] Подзвоніть у дзвіночок! (фр.). ! Будь ласка! Саме нікого немає.

Вона роззирнулася. Хутко. Міс Кен не почує. Враз нахилилася. Два спаленілі лиця не зводили очей.

Безладні акорди збилися з мелодії, знову на неї натрапили, знову губили і знову знаходили, вагаючись.

— Ну ж бо! Давай! Sonnez!

Зігнулася і задерла поділ спідниці вище коліна. Постривала. Щоб розгарячити, посиділа, позираючи, наче збитошне дівчисько.

— Sonnez!

Бринь. Раптово вона натягнула еластичну підв’язку, і та бринькнула, дзвінколяснула по теплотугому жіночому стегні, що наче того й жадає, аби по ньому дзвінколяснули.

— La cloche! — весело зарепетував Ленеган. — Дресирував господар. Це вам не лялька набита тирсою.

Вона гордовито напівосміхнулася (плачу! хіба чоловіки не…), проте ковзаючи до світла, приязно усміхнулася до О’Шпара.

— Ви втілюєте собою вульґарність, — сказала вона, відходячи від шинквасу. А О’Шпар дивився й дивився неблимно. Чашу свою він підніс до уст своїх пишних, вихилив він оцю невелику чашину до останньої краплі напою, густо-тягучого темно-синього. Його заворожений погляд прикипів до її голівки, що плинула в глибину бару повз свічада, у золотому склепінні яких яскріли пивні кухлі, винні келихи для рейнського й кларету і мушля з гостряками, де віддзеркалювалася її бронза із бронзою ще сонячнішого блиску.

Так, бронза, що зовсім поряд.

— … Кохана, прощавай!

— Я вже йду, — рішуче оголосив О’Шпар.

Чашу свою відставив, забрав свою решту.

— Та постривай хвилинку, — заблагав Ленеган, допиваючи похапцем пиво. — Хотів тобі розказати. Том Рочфорд…

— Під три з ним чорти, — сказав О’Кріп, рушаючи до дверей.

Ленеган ковтнув залпом до дна.

— Чого тобі припекло? — домагався він. — Підожди. Я іду.

Він поспішив слідом за швидкими рипучими черевиками, проте враз спинився на порозі, вітаючи двох прибульців, пузатого й худого.

— Як справи, містере Долларде?

— Га? Справи? Справи? — неуважно відповів бас Бена Долларда, відволікаючись на мить від проблем отця Каулі. — Та нічого він вам не зробить, Бобе. Алф Берган побалакає із цибатим. А цьому Юді Іскаріоту ми таки вкрутимо тепер хвоста.

Тим часом у салон зайшов Саймон Дедал, зітхаючи і погладжуючи пальцем повіку.

— Го-го-о, вкру-утимо, — проспівав тирольським йодлем Бен Доллард.

— Слухайте, Саймоне, може, ви б заспівали нам яку-небудь пісеньку. Ми чули, тут грали на роялі.

Лисий Пет, стурбований офіціант, чекав, коли замовлять напої. Для Ричі — віскі. А Блуму? Поміркуємо. Щоб не ходив двічі. У нього мозолі. Тепер четверта. Жарко в чорному. Та ще й нерви. Рефракція (здається, так?) тепла. Поміркую. Сидр. Так, пляшчину сидру.

— Ну то й що? — відмовив містер Дедал. — То я знічев’я бринькав.

— Ходімо, ходімо, — наполягав Бен Доллард. — Женіть геть смуток і журбу. Рушмо, Бобе.

Подався він повільною ходою, Доллард, у широчезних матроських штанях сам попереду (ану, хапайте он того, що в: хапайте його негайно) до салону. Він гепнувся, Доллард, на стільчик. Його здоровецькі ручиська гепнулися на клавіатуру. Гепнулися і спочили.

Лисий Пет зустрівся на порозі з золотом, що верталося безчайне. Стурбований він жадав віскі й сидру. Бронза стежила біля вікна, бронза здаля. Кабріолет дзенькнув, рушив із місця в кар’єр.

Блум почув його, тихий дзеньк. Поїхав. Зітхнув, і легкий подих зітхання спрямував на німий букетик синеньких квіточок. Дзенькіт. І гайда. Дзелень. Слухай.

— Кохання і війну {555} 555 (258) « Кохання і війна » — дует Т. Кука. , Бене, — сказав містер Дедал. — Господу до вподоби те, що діялося в давні часи.

Відважний погляд міс Дус, прихований від чужих поглядів, відвернувся від фіранки, осліплений навалою сонячних променів. Поїхав. Задумана (чи хто знає?), осліплена (сліпучі промені), вона опустила завісу, сіпнувши шнур. Поринула в задуму (чому він так швидко {556} 556 (258) Чому він так швидко — антична алюзія: за Аполлодором (але не Гомером!) сирени, коли не змогли полонити Одіссея, кинулися в море й загинули. поїхав, коли я?) разом із своєю бронзою і баром, де стоїть лисий біля золотоволосої сестрички, невишукане поєднання, поєднання невишукане, суперневишукане, у повільні струмені прохолодної, тьмяної, зеленкуватої глибочини, eau de Nil [180] Нільських вод (фр.). .