Джеймс Джойс - Улісc

Хоча хотілося б ще й бачити його обличчя. Повніше враження. Перукар у Дрейго, коли я звертаюся до нього в дзеркалі, завжди дивиться мені в обличчя. Але чути тут краще, ніж у барі, хоча й далі.

— І дивний блиск її очей …

Уперше я побачив її на вечірці у Мета Діллона в Теренвюрі {566} 566 (265) Терен'юр — інша назва Раундтауна. . Була в жовтому з чорним мереживом. Грали в музичні стільці. Ми з нею останні. Доля. Я і вона. Доля. Крутилися повільно. Потім швидко. Ми удвох. Усі дивилися. І стоп. Вона сіла. Всі, які вийшли, дивилися. Губи сміялися. Коліна жовті.

— Мене заворожив …

Співи. Вона співала «Чекання» {567} 567 (266) « Чекання » — англ. пісня (Г. Мілларда на слова Е. Г. Флагг (1867)). . Я перегортав ноти. Повний голос пахощів якими парфумами твої бузкові кущі. Побачив я груди, обидві повні, горло, що творить трелі. Побачив уперше. Вона мені подякувала. Чому вона мені? Доля. Очі іспанічні. У цю годину в старому Мадриді {568} 568 (266) В старому Мадриді — англ. пісня (Г. Троттера на слова Дж. Бінгема). у своєму патіо під старою грушею наполовину в затінку Долорес вонадолорес. Манить мене. Заманює.

— Марто! О, Марто!

Забувши про свою млість, Ліонель розпачливо заволав від нестерпної муки жадання, що породжувала гармонійні сплески звуків, то вищих тоном, то нижчих, які закликали кохану вернутися. Болісний гук самотнього Ліонеля, щоб Марта знала, щоб вона відчула. Бо він жадає тільки її. Де? Тут чи там там чи тут спробуй-но знайти те місце. Де завгодно.

Один. Одне кохання. Одна надія. Одна мені втіха. Марта, грудний звук, повернись.

— Вернись!

Вона ширяла в небі, пташка, злітала вище, швидкий чистий гук, срібляста повітряна куля злетіла впевнено і пішла вгору, ще вище, не треба, годі, у нього довге дихання, витаючи у високості, яскріти й полум’яніти, вінець, променистий символ, з ефірних глибин, сяйво скрізь і всюди все гасає над усіма і навколо-коло-коло-коло-коло…

— До мене!

Саймопольд!

Усе.

Вернись. Проспівав чудово. Всі аплодували. Вона повинна. Вернутися. До мене, до нього, до неї і до тебе теж, до мене, до нас.

Браво! Ляп-ляп. Молодець, Саймоне. Ляп-ляп-ляп. Біс! Ляп-ляп-ляп. Пречудовий голос. Браво, Саймоне! Ляп-ляп-ляп. Біс, говорили, кричали, плескали всі, Бен Доллард, Лідія Дус, Джордж Лідвелл, Пет, Майна, двоє джентльменів з двома кухлями, Каулі, перший джент із своїм кух і бронзова міс Дус та золота міс Майна.

Модні черевики О’Кропа О’Шпара брунатного кольору протупотіли, поскрипуючи, підлогою бару, як про це сказано вище. Кабріолет подзенькував повз пам’ятники серу Джонові Грею, Гораціо однорукому Нельсону, високошановному отцю Теобальдові Метью, як оце щойно ми теж сказали вище. У спеку, з нагрітим сонцем сидінням. Cloche. Sonnez la. Cloche. Sonnez la . Виїжджаючи на горб, біля Ротунди, Ратленд-сквер, кобила закопотіла повільніше. Не до шмиги О’Шпару, О’Кропу О’Шпару, О’Шпаровій нетерплячці, чого вона так дляється.

Відлунали вже акорди Каулі, зникли з повітря, і повітря поширилося.

І Ричі Гулдинг приклався до свого віскі, а Леопольд Блум до свого сидру, а Лідвелл до свого гіннесу, а другий джентльмен повідомив: вони залюбки б випили ще по кухлю, якщо вона не заперечує. Міс Кеннеді знехотя осміхнулася кораловими губками спочатку одному, потім другому. Ні, не заперечує.

— Тиждень у буцегарні, — сказав Бен Доллард, — на хлібі й на воді. Отоді б ви, Саймоне, заспівали, як дрізд у садочку.

Ліонель Саймон, співак, засміявся. Отець Боб Коулі знову торкнувся клавішів. Майна Кеннеді подала пиво. Другий джентльмен розплатився. Том Кернан рушив до шинквасу; Лідія, якою захоплювалися, захопилася. А от Блум співав мовчки.

Захоплюючись.

Ричі, захоплюючись, щось базікав про пречудовий голос цього чоловіка. І згадав, що діялося одного вечора колись у давні роки. Таке, мовляв, ніколи не забувається. Сай співав « Слава та могуть » у Неда Ламберта. Милий Боже, зроду йому не доводилося чути такого звучання голосу, ніколи так чисто не лунало « Зрадливице, прощатись нам пора » {569} 569 (267) Зрадливице, прощатись нам пора — назва амер. пісні. і, Господи, так твердо проголошене « коханню вже край ». Ламберт чув це і може підтвердити.

Гулдинг, на блідих щоках його проступив рум’янець, розповів містерові Блуму, обличчя у нього, мов нічний морок, як Сай Дедал у домі Неда Ламберта співав « Слава та могуть ».