Джеймс Джойс - Улісc

Лисий глушман Пет приніс чорнило і пласке прес-пап’є. Поряд із чорнилом і пером Пет поклав пласке прес-пап’є. Пет забрав із столу тарілку таріль ніж і виделку. І Пет пішов.

Ця мова єдина з усіх, оголосив, звертаючись до Бена, містер Дедал. Він чув їх у Рингабеллі, там, де Кроссгейвен, у Рингабеллі ще хлопцем, співали там вони свої баркароли. У гавані Квінстауна повно італійських суден. І гуляли вони, чуєте Бене, місячними ночами у своїх чудернацьких капелюхах. І їхні голоси спліталися зграйно. Які мелодійні пісні, Бене. Слухав їх хлопцем. Над гаванню Рингабелли лунали місяцероли.

Відклавши обридлу люльку, він затулив долонею свої уста, які проворкували нічний поклик місячного сяйва, ясно чутний зблизька, і відгук на нього здаля.

Скручене у рурку число « Фрімена » Блум озирав по краю, шукав: де ж я це бачив. Каллан, Коулмен, Дігнем Патрик. Не те! Не те! Кран. Ага! Саме те, що мені треба…

Чи не піддивляється він часом, бо ж пильний, як пацюк. Розгорнув свій « Фрімен ». Тепер не побачить. Не забути: е пишу по-грецькому. Блум умочив перо. Блу промимр: шановний сер. Шановний Генрі написав: шановна Мейді. Отримав ваш лис і квіт. Овва, а куди дів? У якійсь киш або в. Цілко неможл. Підкреслити неможл. Написати сьогодні.

От нудота. Знуджений Блум потарабанив стиха я просто міркую пальцями на пласкому прес-пап’є, що його приніс Пет.

Далі. Я певен ти знаєш, до чого це я. Ні, це е замінити. Прийми мій невеличкий подару який я вкла. Попросити хай не відпов. Постривай-но. Отож п’ять для Діг. Тут біля двох. Пенні чайкам. Ілля вже йде. Сім у Деві Берна. Всього біля восьми. Тоді можна півкрони. Маленький подар: пошт. перек. два з половиною. Напиши мені довгого. Ти не зневажаєш? Чи є у тебе які-небудь прикраси, дзеньки-бреньки? Вони збуджують людину. Чому ти називаєш мене вредним? Може, ти вредна сама? Ох, бідолаха Мері, випала у неї з панталонів шпилька. А сьогодні бувай. Так-так, я тобі розкажу. Самому охота. Щоб підтримати. Нагадай мені той інший. Той світ, що у неї в листі. Моєму терпінню вже край. Щоб підтримати. Ти мусиш вірити. Вірити. Той із кух. Це. Є. Правда.

Невже я пишу дурниці? Одружені чоловіки такого не пишуть. Примушує їх шлюб, їхні дружини. Тому що я з своєю не. А що коли б. Але як? Їй треба. Зберегти молодість. А якщо вона довідається. Карточка в моєму капел. Сказати, але не все. Без зайвого болю. Якщо не побачили на власні очі. Жінка. Кожному своє.

Кабріолет номер триста і двадцять чотири, візник Бартон Джеймс, адреса Гармоні-авеню, номер один, Доннібрук, а в ньому пасажир, молодий джентльмен у новенькому костюмі з синього саржа від Джорджа Роберта Месайеса, кравця й закрійника, адреса Набережна Ідей, номер п’ять, і в хвацькому брилі, придбаному в Джона Плестоу, капелюшника, адреса Грейт Брансвік-стрит, номер один. Зрозуміло? Це і є ті самі дзвіночки, що квапляться і дзвонять дзень-дзелень. Повз різницьку лавку Длугача і яскраві оголошення Агендат бігла клусом кобилка з пишним задом.

— Пропонують роботу? — поцікавилися пильні очі Ричі.

— Атож, — підтвердив Блум. — Комівояжером по місту. Гадаю, це справа даремна.

Блум бурм: найкращі рекомендації. Хоча Генрі писав: це варте уваги. Тепер ти знаєш. Поспішаю. Генрі. Грецька літера е. Краще додати постскриптум. Що він оце грає? Імпровізує інтермеццо. P.S. Трам-там-там. А як ти там? Думаєш, як мене покарати? Та й ну вихилятися, спідниця круть-верть. Скажи мені, бо цікаво. Знати. От. Авжеж, якби ні, то не питав би. Ля-ля-ля-ре-е. Остання нота сумно звучить у мінорі. Чому мінор сумний? Підпишись Г. їм подобається, коли кінець сумний. P.P.S. Ля-ля-ля-ре-е. Сьогодні мені так сумно. Ля-ре-е. Так самотньо. До-о.

Він швидко промокнув лист, приклавши його до Петового прес-пап’є. Конв. Адреса. Просто переписати з газети. Промимрив: мсьє Каллан, Коулмен і Ко. А Генрі написав:

Міс Марші Кліффорд

До вимоги

Долфінс барн-лейн

Дублін.

Промокни це тим самим місцем, щоб не можна було прочитати. Авжеж. Конкурс був на оповідання з таким сюжетом. Що когось викрили, прочитавши з промокашки. Премія — гінея за шпальту тексту. Метчем часто згадує реготуху відьмочку. Бідолашна місіс Пюрфуа-Чистовір. К.п.: капут.

А щодо сумного, здебільшого воно створюється поетичним настроєм. Музикою. Музика нас зачаровує {572} 572 (271) Музика нас зачаровує — із початкової сцени п’єси «Наречена в жалобі» (1697) В. Конгріва (1670—1729); подібна цитата з Шекспіра («Міра за міру», IV, І). , каже Шекспір. На кожен день року маємо по цитаті. Бути чи не бути. Щодня щось мудре.