Джеймс Джойс - Улісc

МакКой з її валізою. Моя жінка й твоя жінка. Котячий вереск. Наче рвуть шовкову тканину. Коли зачне балакати, торохтить, мов горохом сипле. Вони не знають, що треба робити паузи, як чоловіки. Та бувають і прогалини в їхньому голосі. Наповни мене. Я тепла, темна, відкрита. Моллі в quis est homo : Меркаданте. Я притулив вухо до стіни, щоб чути. Кличу жінку-продавця, хай обслужить покупця.

Дзеньки-бреньки припинились і колеса зупинились. Брунатний О’Кропівський черевик О’Кропа О’Шпара і його шикарні небесно-сині шкарпетки із стрілками легко зістрибнули на хідник.

Подивіться-но, які ми самодостатні! Можемо слухати камерну музику. Камерну, тобто таку, яка звучить у нашому домі, в кімнаті. А в кімнаті вночі часом звучить дзюрчання, спрямоване в нічний горщик. Це та музика, яку я часто чую, коли вона. Акустика. Дзюркіт. Коли посудина порожня, тоді цебенить гучніше. Бо ж спрацьовує акустика, звучання гучнішає залежно від ваги рідини, що падає, діє відповідний закон. Щось подібне в рапсодіях Ліста, угорських, із циганським колоритом. Перлини, краплини. Дощ. Хлип-хлип-хляп-хляп-хлюп-хлюп. Ш-ш-ш-ш. Зараз. Може, зараз. Або щойно.

В двері стук-постук, йде здоровий дрюк, ще один лиш крок, буде Поль де Кок. Ко-ко-кок, ко-ко-кук. Стук.

Тук.

— Qui stegno [189] Тут обурення (іт.). {576} 576 (273) Qui stegno — арія Зарастро з дії II «Чарівної флейти» Моцарта. , Бене, — попросив отець Каулі.

— Ні, Бене, — втрутився Том Кернан. — Давай «Стриженого хлопця». Наша рідна, відома.

— Так, її, Бене, — озвався містер Дедал. — Люди добрі та чесні.

— Її, її, — підтримали всі одноголосно.

Піду собі. Пете, дозвольте вас. Підійдіть-но. Він підходить, він підходить, він не стоїть. Іде до мене. Скільки?

— Яка тональність? Шість дієзів?

— Фа дієз мажор, — уточнив Бен Доллард.

Довгі нігті Боба Каулі натиснули на чорні клавіші відповідної октави.

Мені треба йти, сказав принц Блум принцові Ричі. Не йди, сказав Ричі. Ні, треба. Десь випала йому свіжа копійка. Тепер гуляй душа, доки схопить поперек. Скільки? Він бачучув губомову. Шилінг і дев’ять пенсів. Одне пенні йому. Ось. Ні, треба дати йому на чай два пенси. Глухий, стурбований. Мабуть, удома жінка й діти, чекають, поки Петті тут петра. Хе-хе-хе-хе. Чекають, поки він допетра.

Та почекай. Послухай-но. Похмурі акорди. Злолололовісні. Низькі. У печері, у темних глибинах землі. Могутні верстви руди. Масиви музики.

Голос темного віку, нелюбови, земної втоми гучав похмуро й болісно, він лунав здаля, із сивих гір, звертався до людей добрих і чесних. Шукав він священика, йому хотів він сказати своє слово.

Тук.

Ось бас-барилотон Бена Долларда. Старається, щоб якомога краще. Буркіт несенного болота безмісячного безлюдного і безжіночного. Ще один невдаха. А колись був успішний комерсант, постачав флоту потрібні речі. Пригадую: просмолені канати, корабельні ліхтарі. Потім прогорів — дефіцит десять тисяч фунтів. Зараз мешкає у притулку Айві для неспроможних. Комірчина номер такий-то. А все через пиття.

Священик удома. Служник цього буцімто священика його запрошує. Заходь. Святий отець. Акорди з кучерявими закрутками.

Доведуть тебе до згуби. Знівечать життя. Потім набудують комірчин і тобі одну, щоб було де померти. Люлі-люлі, лежи собі, песику {577} 577 (274) Лежи собі, песику — з дитячої лічилки. . А там довго не лежати, краще швидше дуба дати.

Голос перестороги, урочий голос ознаймив їх, як хлопець зайшов до порожньої зали, як лунко звучали його кроки, яка похмура була та вітальня, де сидів убраний у сутану священик, що буде його сповідувати.

Душа у нього чиста. Проте трохи глузду поменшало. Надумався, що зможе виграти конкурс часопису « Відповіді », розгадати ребуси, як називається відомий вірш. І ви отримаєте хрустку банкноту вартістю в п’ять фунтів. Малюнок: пташка сидить у гнізді, висиджує яйця. Він висновує: це «Пісня останнього менестреля» {578} 578 (274) « Пісня останнього менестреля » — поема В. Скотта. . Ка рисочка те, яка це хатня тварина? Те рисочка ре найхоробріший з мореплавців. Проте голос у нього й досі чудовий. І ще зовсім не євнух, маючи таке причандалля. Слухайте. Блум слухав. Ричі Гулдинг слухав. І біля дверей глушман Пет, лисий Пет, одарований чайовими Пет, теж слухав.

Акорди забамкали повільніше.

Голос каяття і жалю гучнішав повільно, барвисто, тремтливо. Прагнуча покаяння Бенова борода сповідувалася in nomine Domini , в ім’я Господа Бога. Він упав навколішки. Він бив себе в груди, волаючи: mea culpa [190] Моя провина (лат.). .