Ернест Хемінгуей - За річкою, в затінку дерев

— Ти добре спав,— ніжно і лагідно сказала дівчина. — Тобі нічого не треба?

— Ні, дякую,— сказав полковник. Та раптом він наїжився й додав:

— Доню, я міг би заснути й на електричному стільці, з розрізаними холошами й поголеною головою. Я сплю, коли треба і скільки треба.

— А я так не можу,— сонно сказала дівчина. — Я сплю, тільки коли мене хилить на сон.

— Ти моє диво,— сказав полковник. — Ти й спиш краще за всіх.

— Чим же тут пишатися? — промурмотіла вона крізь сон.— Мені просто добре спиться.

— От і поспи, будь ласка.

— Ні. Розповідай мені тихо, тихо і поклади свою скалічену руку в мою.

— Хай їй чорт, моїй руці! — вигукнув полковник.— Відколи це вона така вже скалічена?

— Вона таки скалічена,— відповіла дівчина. — I навіть тяжче, ніж ти собі уявляєш. Розказуй далі про війну, але не будь такий брутальний.

— Ну що ж, це неважко, — сказав полковник. — Обійдемось без точного часу. Погода хмарна, а місце дії — сектор 986 342. Обстановка? Викурюємо ворога гарматним та мінометним вогнем. Начальник опервідділу передає наказ начальника штабу — привести Червоних у бойову готовність до сімнадцяти нуль-нуль. Начальник штабу наказує тобі привести себе в бойову готовність і пустити в хід якнайбільше артилерії. Білі доповідають, що в них усе гаразд. Начальник штабу передає, що рота А кидається на підсилення роти Б.

Рота Б зустріла сильний вогонь противника й застрягла, не виконавши завдання. Начальник штабу незадоволений. Та це цілком таємно. Він наказує посилити артпідготовку, а в резерві артилерії не лишилось...

Навіщо тобі здалася війна, доню? Не розумію. А може, й розумію. Кому потрібна правда про війну? Ну, добре, ось тобі справжня війна, війна по телефону, а потім, коли хочеш, я опишу тобі звуки, запахи і розпишу, хто, коли і де був убитий.

— Я хочу, щоб ти розповідав тільки те, що сам хочеш.

— Я розкажу тобі все, як було,— сказав полковник.— А генерал Уолтер Беделл Сміт і досі цього не знає. Хоч, може, я й помиляюсь, як помилявся вже не раз.

— Добре, що нам не треба зустрічатися ні з ним, ні з отим високородним пронозою.

— На цьому світі ми з ними не зустрінемося,— сказав полковник.— А коло брами пекла я поставлю варту, щоб туди таких типів не пускали.

— Ти говориш, як Данте,— сказала вона крізь сон.

— Я і є містер Данте,— відповів полковник.— У цю хвилину.

Так воно й було, і він змалював їй усі пекельні кола. Він був такий небезсторонній, як і Данте, та все ж таки він змалював їх.

— Я без подробиць, бо ти й так сонна, та воно й не дивно,— сказав полковник.

Він знову почав стежити за химерною грою світла на стелі. Потім поглянув на дівчину — ніколи, ніколи в житті не знав він вродливішої за неї.

Він бачив, як краса приходить і зникає, а вже коли зникає, то відлітає, немов на крилах. Красуні так швидко перетворюються в старі опудала! Та ця ще не скоро вийде з кола. Чорняві краще зберігаються, подумав він і потім подивився, яке тонке в неї обличчя. У неї добра порода, вона триматиметься вічно. В Америці більшість знаменитих красунь вийшли з-за прилавка, де торгували газованою водою, і навіть не пам'ятають прізвища свого діда, хіба що він був із німців і звався Шульц. Або Шліц.

«Ну, це вже негарно,— подумав він,— не смій казати їй такі речі, вони їй не сподобаються, а вона міцно спить, згорнувшись клубочком, як кицька».

— Спи спокійно, моє серденько, а я вже розповім тобі, як було далі.

Дівчина спала, тримаючи його скалічену руку, яка йому так остогидла, і він відчував її подих, — так дихають тільки замолоду, коли легко засинаєш.

Полковник розповідав їй, не промовляючи ні слова.

«Отож після того, як я мав честь почути від генерала Уолтера Беделла Сміта, як легко буде наступати, ми перейшли в наступ. Тут була й славнозвісна Червона дивізія; вона вірила тій славі, яку сама про себе пустила. I Дев'ята, що була краща за нашу. Були й ми — коли нам наказували «вперед», ми підводились і йшли.

Ми не мали часу читати комікси, ми взагалі ні на що не мали часу: ще не розвиднілось, а ми вже на марші. Де ж тут думати про великий план, тільки й думки, що про свою дивізію.

Ми носили чотирилисник конюшини — це нічого не означало, та нам подобалось. I досить мені тепер побачити таку нашивку, як у мене все нутро перевертається. Дехто гадав, що це плющ. Та ні, то була справжня чотирилиста конюшина, що підроблялася під плющ.

Згідно з наказом ми мусили наступати разом із славнозвісною Червоною дивізією — Першою піхотною дивізією армії Сполучених Штатів, а ця дивізія та її солодкоголосий офіцер-пропагандист не давали нам забути, з ким ми маємо справу. Сам він був славний хлопець, але така вже в нього була служба.