Віктор Савченко - Дві вершини Гороскопу

«Це ж треба — станція з такою назвою! — подумав Зорін. — Ніколи не забуду!»

По миті повз них посунув до виходу весь гурт циган.

«Так ось на що розраховували ті двоє…— майнуло в голові.— Що зійдуть на найближчій станції і тоді шукай вітра в полі».

Тихий гомін, що донедавна панував у вагоні, вщух. Зорін лежав з відкритими очима. Постільна білизна пахла вільгістю. Рана в боку, що її Колесникова обробила йодом, ледь-ледь відчувалась. Натомість млоїло під оком. Він помацав там пальцем, але болю не відчув; схоже то був фантомний біль.

«Смуга невдач», — подумав Зорін.

Спало на думку, що прикрощі почалися з захопленням медициною. Він немов би ступив у заборонену зону. Доки його діяльність була на рівні аматорської, все йшло добре. Та щойно він переступив межу, за якою починався вже професіоналізм, пішли нещастя.

Було вже далеко за північ. Його потрясіння, мабуть, передалися й Колесниковій; вона, з усього, також не спала.

«Авжеж, — майнула думка, — перша спільна подорож і раптом така пригода».

На мить Зорін уявив весь ланцюжок подій, який привів його до знайомства з цією жінкою. Гіпертонія, що він нажив після нещасного випадку в шахті; лікування у професора Г.В.Дзяка; [39] [39] Дзяк Георгій Вікторович — академік Академії медичних наук України, заслужений діяч науки і техніки, ректор Дніпропетровської медичної академії, завідуючий кафедрою госпітальної терапії, відомий вчений в галузі кардіології, ревматології, спортивної медицини. Автор відкриттів № 42 «Закономірність зміни в’язкості гелеподібної жовчі ссавців під дією ультразвуку» та № 75 «Властивість бішофіту пригнічувати ріст і розмноження патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів». намагання самому збагнути суть хвороби і розібратися в методах її лікування бішофітом; перевірка на собі (з дозволу Дзяка); добрі результати і початок впровадження методу в медичну практику. Це останнє вже стало межею його компетенції. Потрібні були спеціальні медичні знання. Доньки, з якими він так плідно співпрацював при винайдені цементу для зубних пломб, займалися одна стоматологією, друга урологією. А тут — кардіологія — зовсім інший профіль. Найкращим товаришем йому був би сам Дзяк, але посада проректора медичного інституту з навчальної роботи забирала в нього левову частку часу. І тоді Георгій Вікторович запропонував йому в помічниці свою аспірантку Колесникову.

Тим часом поїзд мчав без жодної зупинки вже кілька годин. Хтось немов би став прочиняти двері в інший світ та впускати туди Зоріна. Але тільки на мить, бо щораз спрацьовував «вахтер» і він знову опинявся на полиці в вагоні. Той «вахтер» стояв на чатах на випадок, якби бандити надумали помститись. Він не виключав того, що вони не зійшли разом зі своїми на станції Лихій. Зрештою сон таки здолав.

На Волгоградський вокзал поїзд прибув близько десятої ранку. Вони стояли біля вагону, з якого щойно вийшли, коли до них підійшов чоловік середніх літ, трохи вищий і справніший від Зоріна, в простенькій білій безрукавці і сірих штанях.

— Ви з Дніпропетровська? — запитав він. Почувши ствердну відповідь, подав руку.

…Спасов Олександр Олексійович [40] [40] Спасов Олександр Олексійович — доктор медичних наук, проректор Волгоградського медичного інституту, завідуючий кафедрою фармакології, відомий вчений в галузі фармакології. Автор відкриття № 75 «Властивість бішофіту пригнічувати ріст і розмноження патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів». — завідуючий кафедрою фармакології Волгоградського медичного інституту виявився людиною гостинною. Спочатку він повів їх у готель, що знаходився за двісті метрів од вокзалу, де на них чекали два одномісних номери. Завваживши, що Колесникова розглядає з вікна свого житла будинок універмагу на протилежному боці вулиці, Спасов сказав:

— Це не просто універмаг. З його підвалу вийшов колись фельдмаршал Паулюс, щоб здатися в полон. Навіть картина є така… Тільки на полотні — універмаг в руїнах. — Він глянув на годинник. — На жаль, мушу вже йти. Сьогодні відпочиньте, познайомтеся з містом, а завтра вранці я по вас заїду.

Колесникова відмовилася від прогулянки.

— Треба обміркувати, про що завтра казатиму, — мовила вона, поклавши руку на папери, що були розкладені на столі. — Незнайомі люди, до того ж фармакологи…

— Подумайте, подумайте, — посміхнувся Зорін, виходячи з її номера.