Іван Котляревський - ЕНЕїДА

Троянці з біглими змішались,

Над їх плечами забавлялись

І задавали всім сто лих.

Ворота в баштах запирали,

Своїх ховатись не пускали,

Бо напустили б і чужих.

Як вість така прийшла до Турна,

То так мерзенно іскрививсь,

Що твар зробилась нечепурна,

І косо, зашморгом дививсь.

Потім ярує од досади,

Виводить військо із засади

І гору покида, і ліс;

І тілько що спустивсь в долину,

То в тую ж самую годину

Уздрів Енеєвих гульвіс.

Пізнав пан Турн пана Енея,

А Турна тож Еней пізнав:

Вспалали духом Асмодея,

Один другого б розідрав;

Не обійшлося б тут без бою,

Коли б пан Феб од перепою

Заранше в воду не заліз

І не послав на землю ночі;

Тут всіх до сна стулились очі,

І всяк уклався горлоріз.

Турн, облизня в бою піймавши,

Зубами з серця скреготав;

Од дуру, що робить не знавши,

Латину з злостію сказав:

«Нехай злиденнії прочани,

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слові

Іду з Енеєм поштурхаться.

В моїх проступках оправдаться:

Убить і околіть готов.

Пошлю Енея до Плутона

Або і сам в ад копирсну;

Уже мні жизнь і так солона;

Оддай Енею навісну…»

«Гай, гай! - Латин тут обізвався. -

Чого ти так розлютовався?

Що ж буде, як розсерджусь я?

Уже мені брехати стидно,

А потаїть - богам, обидно,

Святая правда дорога!

Послухай же, судьби єсть воля,

Щоб я дочки не оддавав

За земляка, а то зла доля

Насяде, хто злама устав.

Мене Амата ублагала

І так боки натасовала,

Що я Енею одказав.

Тепер сам мусиш мірковати,

Чи треба жить, чи умирати;

А лучче, якби в ум ти взяв

І занедбав мою Лависю;

Чи трохи в світі панночок?

Ну, взяв би Муньку або Прісю,

Шатнувсь то в сей, то в той куток,

В Івашки, Мильці, Пушкарівку,

І в Будища, і в Горбанівку,

Тепер дівчат, хоть гать гати;

Тепер на сей товар не скудно,

І замужню украсть не трудно,

Аби по норову найти».

На слово се прийшла Амата

І зараз в Турна і вп'ялась;

Лобзала в губи стратилата

І од плачу над ним тряслась,

«В напасть, - сказала, - не вдавайся

І битися не поспішайся,

Як луснеш ти, то згину я;

Без тебе нас боги покинуть,

Латинці і рутульці згинуть.

І пропаде дочка моя».

Но Турн на се не уважає,

І байдуже ні сльоз, ні слов;

Гінця к Енею посилає,

Щоб битись завтра був готов.

Еней і сам трусивсь до бою,

Щоб сильною своєй рукою

Головку Турну одчесать.

А щоб повірить Турна слову,

Тож посила зробить умову,

Як завтра виставляти рать.

На завтра, тілько що світало,

Уже народ заворушивсь;

Все вешталося, все кишало,

На бой дивитись всяк галивсь.

Межовщики там розміряли,

Кілочки в землю забивали

На чак, де військові стоять.

Жреці молитви зачитали,

Олімпським в жертву убивали

Цапів, баранів, поросят.

Тут військо стройними рядами

В параді йшло, мовби на бой:

В празничній збруї, з прапорами

Всяк ратник чванився собой.

Обидві армії стояли

На тих межах, що показали;

Між ними був просторий плець;

Народ за військом копошився,

Всяк товпився, всяк ліз, тіснився

Побоїщу щоб зріть кінець.

Юнона, як богиня, знала,

Що Турну прийдеться пропасть,

Іще в мізку коверзовала,

Щоб одвернуть таку напасть;

Кликнула мавку вод Ютурну

(Бо ся була сестриця Турну)

І розказала їй свій страх;

Веліла швидше умудриться,

На всякі хитрощі пуститься,

Щоб брата не строщили в прах.

Як так на небі дві хитрили,

Тут лагодились два на бой;

Всі за свого богів молили,

Щоб власною своей рукой

Ізміг врага в яєшню зм'яти.

Рутульці стали ж розмишляти,

Що Турн їх може скиксовать;

Уже заздалегідь смутився,

Іще нічого, а скривився,

Не лучче б бой сей перервать.

На сей-то час Ютурна-мавка

В рутульський подоспіла строй;

І там вертілася, як шавка,

І всіх скуйовдила собой.

Камерта вид на себе взявши,

Тут всіх учила, толковавши,

Що сором Турна видавать;

Стид всім стоять, згорнувши руки,

Як згине Турн, терпіти муки,

Дать шиї в кандали ковать.

Все військо сумно мурмотало,

Сперва тихенько, послі в глас

Гукнули разом: «Все пропало!»

Щоб розмир перервать в той час.

Ютурна фиглі їм робила,

Шпаками кібця затровила,

І заєць вовка покусав.

Такії чуда небувалі

Лаврентці в добре толковали,

Тулумній к битві підтруняв.

І перший стрелив на троянців,

Гиллипенка на смерть убив;