Іван Котляревський - ЕНЕїДА

Згубив багацько ватажків.

Мезентій, ватажок тірренський,

Одважно дуже підступив

І закричав по-бусурменськи,

Що тілько пан Еней і жив!

«Виходь, - кричить, - тичка подмімо,

Нікого в поміч не просімо,

Годящі парні: ти і я;

Ану!» - і сильно так стовкнулись,

Що трохи в'язи не звихнулись,

Мезентій же упав з коня.

Еней, не милуя чванливих,

В Мезентія всадив палаш;

Дух вискочив в словах лайливих,

Пішов до чорта на шабаш.

Еней побідой утішався,

Зо всіми добре частовався,

Олімпським жертви закурив.

Пили до ночі та гуляли

І п'яні спати полягали,

Еней був п'яний, єле жив.

Уже світовая зірниця

Була на небі, як п'ятак

Або пшенична варяниця,

І небо рділося, мов мак.

Еней троянців в гурт ззиває

І з смутним видом об'являє,

Що мертвих треба поховать;

Щоб зараз прийнялися дружно,

Братерськи і єдинодушно,

Троян убитих зволікать.

Потім Мезентія доспіхи

На пень високий насадив.

І се робив не для потіхи,

А Марса щоб удоволив.

Шишак, панцир і меч булатний;

Спис з прапором, щит дуже знатний!

І пень, мов рицар, в збруї був.

Тогді до війська обернувся,

Прокашлявся і раз смаркнувся.

І річ таку їм уджигнув:

«Козацтво! Лицарі! Трояне!

Храбруйте! Наша, бач, бере;

Оце опудало погане

Латинів город одіпре.

Но перше, чим начнем ми битись,

Для мертвих треба потрудитись,

Зробить їх душам упокой;

Імення лицарів прославить.

Палланта к батькові одправить,

Що наложив тут головой».

За сим пішов в курінь просторий,

Де труп царевича лежав,

Над ним аркадський підкоморій

Любистком мухи обганяв.

Троянські плакси тут ридали,

Як на завійницю кричали,

Еней зарюмав басом сам:

«Гай! гай! - сказав. -Ув'яв мій гайстер!

Який то був до бою майстер.

Угодно, бачу, так богам!»

Звелів носилки з верболозу

І з очерету балдахин

Зготовить тіла для виносу,

Щоб в них Паллант, Евандрів син,

Вельможна, панськая персона

Явилася перед Плутона

Не як абиякий харпак.

Жінки покійника обмили,

Нове убрання наложили,

Запхнули за щоку п'ятак,

Як все уже було готово,

Тогді якийсь їх филозоп

Хотів сказать надгробне слово,

Та збився і почухав лоб;

Сказав: «Се мертвий і не дишеть,

Не видить, то єсть і не слишить,

Єй, єй! уви! Он мертв, амінь!»

Народ від річі умилився,

І гірко-гірко прослезився,

І мурмотав: «Паноче, згинь».

Потім Палланта покадили,

К носилкам винесли надвір;

Під балдахином положили,

Еней тут убивавсь без мір.

Накривши гарним покривалом,

Либонь, тим самим одіялом,

Що од Дідони взяв Еней,

Взмостили воїни на плечі

І помаленьку, по-старечи

Несли в містечко Паллантей.

Як вибрались на чисте поле,

Еней з покійником прощавсь,

Сказав: «О жизнь! Бурливе море,

Хто цілий на тобі оставсь?

Прости, приятелю любезний,

Оддячу я за вид сей слезний,

І Турн получить з баришком».

Потім Палланту уклонився,

Облобизав і прослезився,

Додому почвалав тишком.

К господі тілько що вернувся

Наш смутний лицар, пан Еней.

Уже в присінках і наткнувся

На присланих к ньому гостей:

Були посли се од Латина,

І всі асесорського чина,

Один армейський копитан;

Сей скрізь по світу волочився

І по-фрігійську научився,

В посольстві був як драгоман.

Латинець старший по породі

К Енею рацію начав,

І в нашім, значить, переводі

Буцімто ось він що сказав:

«Не ворог, хто уже дублений,

Не супостат, чий труп нікчемний

На полі без душі лежить.

Позволь тіла убитой раті.

Як водиться, землі продати;

Нехай князь милость сю явить».

Еней, к добру з натури склепний,

Сказав послам латинським так:

«Латинус рекс єсть невгомонний,

А Турнус пессімус дурак.

І кваре воювать вам мекум?

Латинуса буть путоцекум,

А вас, сеньйорес, без ума;

Латинусу рад пацем даре,

Пермітто мертвих поховаре,

І злості корам вас нема,

Один єсть Турнус ворог меус,

Сам, ерго, дебет воювать;

Велять так фата, ут Енеус

Вам буде рекс, Аматі зять.

Щоб привести, ад фінем беллюм,

Ми зробим з Турнусом дуеллюм,

Про що всіх сангвіс проливать?

Чи Турнус буде, чи Енеус,

Укажеть глядіус, вель деус,

Латинським сцептро управлять».

Латинськії посли ззиркнулись,

По серцю їм ся річ була;

Знечев'я трохи схаменулись,

Дрансеса смілость тут взяла:

«О князь, - крикнув, - пресловутий!

Великим ти родився бути!