Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Прекрасна порада! Клянусь хрестом господнім, прекрасна! — вигукнув ксьондз.

Так! — підтвердив де Лорш.— А можливостей не бракуватиме. Я чув у Мальборзі, що будуть учти, будуть турніри, бо іноземні гості неодмінно захочуть позмагатися з королівськими рицарями. Боже мій! Це ж має приїхати й рицар Хуан з Арагонії — найславетніший в усьому християнському світі. Не знаєте? Та він же, кажуть, аж з Арагонії прислав рукавичку вашому Завіші, щоб при дворах не казали, що є інший рівний йому в світі.

Приїзд пана де Лорша, його вигляд і вся розмова розбудили Збишка з мертвотного стану, і він з цікавістю слухав новини. Про Хуана з Арагонії він знав, бо в ті часи кожен рицар повинен був знати й пам'ятати ймення всіх найславетніших воїнів, а слава арагонського дворянства, особливо того Хуана, облетіла весь світ. Жодний рицар ніколи не переміг його на герці, а маври розбігалися, лише забачивши його панцер, і всюди вважали, що він — найперший рицар в усіх християнських країнах.

На згадку про Хуана в Збишкові обізвалася його рицарська душа, і він з великим зацікавленням почаз про нього розпитувати:

—Викликав Завішу Чорного?

—Здається, вже рік, як надійшла рукавичка і як Завіша одіслав свою.

—Отже, Хуан з Арагонії приїде напевне?

—Чи напевне, чи ні, не знаю, але такі чутки є. Хрестоносці давно послали йому запрошення.

—Дай боже побачити таке змагання!

Дай боже! — сказав де Лорш.— І хоч би Завіша був і переможений, що легко може трапитись, однак те, що його викликав сам Хуан з Арагонії, велика слава і для нього, і для всього вашого народу.

Побачимо! — відповів Збишко.— Я тільки кажу: дай боже побачити.

— І я кажу те саме.

Проте на цей раз їхньому бажанню не судилося здійснитись, бо старі хроніки згадують, що поєдинок Завіші з прославленим Хуаном з Арагонії відбувся аж через кільканадцять років згодом в Перпіньяні, де в присутності імператора Сігізмунда, папи Бенедікта XIII, арагонського короля та багатьох князів і кардиналів Завіша Чорний з Гарбова з першого ж удару списом звалив з коня свого супротивника і здобув над ним блискучу перемогу. А тимчасом і Збишко, і де Лорш раділи в серцях, що коли навіть Хуан з Арагонії не зможе з'явитися вчасно, то й тоді вони побачать знамениті рицарські подвиги, бо в Польщі не бракувало борців, які мало чим поступалися перед Завішею, а серед гостей хрестоносців завжди можна було знайти першорядних французьких, англійських, бургундських та італійських фехтувальників, готових з кожним битися за першість.

Слухай,—сказав панові де Лоршу Збишко,— нудно мені без дядька Мацька і хочеться якнайшвидше його викупити, тому завтра вдосвіта я вирушаю до Плоцька. Але чого ти маєш тут сидіти? Коли ти нібито у мене в неволі, то й їдь зі мною та побачиш короля і двір.

Якраз про це я й мав намір тебе просити,—відповів де Лорш,— бо здавна хотів бачити ваших рицарів, а до того ж чув, що панії з королівського двору швидше схожі на ангелів, ніж на жительок земної юдолі.

Тільки що ти сказав це саме й про двір князя Вітольда,— зауважив Збишко.

Збишко докоряв собі в душі, що через своє горе забув за дядька, а звикнувши негайно виконувати свої заміри, другого дня вранці вирушив з паном де Лоршем до Плоцька. Приграничні дороги навіть під час_ миру ніколи не були безпечні від численних банд, що їх підтримували й покривали хрестоносці. Різкі обвинувачення короля Ягелла, скарги, які доходили аж до Рима, погрози та суворе застосування законів не зупиняли хрестоносців, і сусідуючі з Польщею комтури часто дозволяли своїм найманим кнехтам вступати в розбійницькі банди. Вони, правда, відмовлялися від тих, котрі мали нещастя потрапити в польські руки, але тих, що поверталися із здобиччю та невільниками, переховували не тільки в орденських селах, а й у замках.

І не раз у руки таких розбійників потрапляли приграничні жителі, особливо діти багатих людей, яких викрадали для викупу. Але два молодих рицарі, маючи кожен значний почет, що складався, крім возіїв, з кільканадцяти озброєних піших і кінних слуг, не убоялися нападу і без пригод дісталися до Плоцька, де їх одразу ж при в'їзді чекала приємна несподіванка.

В заїзді вони знайшли Толіму, який прибув сюди за добу раніше від них. Сталося це таким чином. Любавський староста-хрестоносець, почувши, що посланець у той час, коли на нього напали під Бродницею, встиг заховати частину викупу, одіслав його в цей замок з дорученням до комтура, щоб той змусив Толіму показати, де заховані гроші. Толіма скористався з нагоди й утік. Коли рицарі здивувалися, як це йому пощастило, він пояснив: