Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Все це через їхню зажерливість. Бродницький комтур не хотів ставити коло мене великої варти, щоб не розійшлася чутка про гроші. Може, він договорився з любавським старостою поділитися грішми, і вони обидва боялися розголосу, щоб потім не довелося значну частину одіслати до Мальборга або віддати все братам Баденам. І він поставив коло мене тільки двох людей: одного довіреного кнехта, який мусив разом зі мною пливти човном по Дрвенці, і якогось писаря... Їм хотілося, щоб нас ніхто не бачив, тому вони відправили нас уночі, а ви знаєте, що там близько границя. Дали й мені дубове весло...— ну і — хвалити бога... я тепер у Плоцьку.

Розумію! А ті, звісно, не повернулись! — вигукнув Збишко.

Суворе обличчя Толіми осяяла усмішка.

—Адже Дрвенца впливає в Віслу,—сказав він.— Як же вони могли повернутись проти течії? Хрестоносці знайдуть їх хіба в Торуні.

Трохи згодом він звернувся до Збишка:

Частину грошей любавський комтур у мене забрав, але ті, котрі я сховав під час нападу, я знайшов і тепер віддав на схов вашому зброєносцеві, який живе у князя в замку, а там їм буде безпечніше, ніж у мене в заїзді.

То мій зброєносець тут, у Плоцьку? Що ж він тут робить? — здивовано запитав Збишко.

Привізши Зігфріда, він виїхав з тією панною, котра була в Спихові, а тепер є придворною тутешньої княгині. Так він мені казав учора.

Під час свого перебування в Спихові Збишко так був приголомшений смертю Данусі, що нічого не знав. Аж тепер він пригадав, що чех був посланий вперед із Зігфрідом, і серце його стиснулось від жалю і жадоби помсти.

Правда! — сказав він.—А де ж цей кат? Що з ним сталося?

Хіба ксьондз Калеб не казав вам? Зігфрід повішався, і ви, пане, проїжджали коло його могили.

Настало мовчання.

—Зброєносець казав,— озвався нарешті Толіма,— що збирається до вас, і був би вже давно приїхав, тільки мусив доглядати панну, яка повернулась із Спихова й захворіла.

А Збишко, ніби від сну, прокинувшись від жалісних спогадів, знову спитав:

Яку панну?

Ну, ту, — відповів старий,— вашу сестру чи родичку, котра приїхала з рицарем Мацьком у хлоп'ячому вбранні до Спихова. Отож вона і впізнала на дорозі нашого пана, котрий ішов навпомацки. Якби не вона, то ні рицар Мацько, ні ваш зброєносець не впізнали б пана. Дуже наш пан потім полюбив її, бо вона його доглядала, як рідна дочка, і, крім ксьондза Калеба, одна могла його розуміти.

Молодий рицар від здивування широко розкрив очі.

Ксьондз Калеб нічого мені не казав ні про яку панну, і нема в мене ніякої родички...

Не казав, бо ви, пане, від горя нічого не пам'ятали і світу божого не бачили.

Як же ту панну звали?

Звали її Ягенка.

Збишкові здалося, що все це йому сниться. Він ніяк не міг збагнути, як це Ягенка могла приїхати з далеких Згожелиць аж до Спихова. І чого? Правда, він знав, що дівчині завжди хотілось його бачити і що вона горнулась до нього в Згожелицях, але ж він сказав їй, що був жонатий, а через те і в голові не покладав, що старий Мацько взяв її з собою до Спихова, аби віддати за нього. Нарешті, ні Мацько, ні чех і словом не прохопилися про неї... Все це здалося йому дуже дивним і зовсім незрозумілим, і він знову став закидати Толіму запитаннями, як людина, котра не вірить тому, що чує, і хоче, аби їй повторили неймовірну звістку.

Але Толіма не міг йому сказати нічого більше того, що вже сказав, і пішов у замок шукати зброєносця й незабаром, ще до заходу сонця, повернувся з ним. Чех привітав молодого пана з радістю і разом із смутком, бо вже знав про все, що сталося в Спихові. Збишко також був сердечно радий, відчуваючи в чехові дружнє й вірне серце, одне з тих, яких людина найбільше потребує в горі. Розчулившись, Збишко розказав йому про смерть Данусі й поділився з ним горем, скорботою і слізьми, як ділиться брат з братом. Все це тривало досить довго, тому що пан де Лорш, на прохання Збишка, проспівав під звуки цитри, піднявши очі до зірок, ту жалібну пісню, яку склав на честь небіжчиці.

Але коли їм усім трохи полегшало, вони почали говорити про справи, які чекали їх у Плоцьку.

Я заїхав сюди по дорозі до Мальборга,—сказав Збишко,— бо дядько Мацько в неволі, і я везу за нього викуп.

Знаю,— відповів чех.— І добре зробили, пане. Я сам хотів вирушити до Спихова, щоб порадити вам заїхати до Плоцька. Король має провадити з великим магістром переговори в Рацьонжі, а при королю легше чого-небудь добитися, бо в присутності його величності хрестоносці не такі горді й навіть удають з себе доброчесних християн.