Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Побачивши Юранда, Збишко наказав поставити ноші на землю, а сам, підійшовши до нього, скорботним і тужливим голосом вигукнув:

—Я шукав її, поки не знайшов і не одбив, але вона воліла до бога, а не до Спихова!

Горе остаточно зламало його, він упав Юрандові на груди, обійняв його за шию і застогнав:

—О боже, боже! Боже!..

Це видовище схвилювало спиховську збройну челядь, і вони, не знаючи, як виявити свій біль і жадобу помсти, почали бити списами об щити. Жінки зчинили лемент і заголосили, втираючи сльози запасками або й зовсім закриваючи ними голови: «Ой доле, доле! Тобі радість, а нам сльози. Смерть тебе скосила й забрала. Ой, ой!» А деякі, відхиливши голови назад та заплющивши очі, кричали: «Чи тобі, квітонько, зле було тут, із нами? Лишився твій батенько в тяжкому горі, а ти вже ходиш по божих покоях... Ой, ой!» Інші докоряли небіжчиці за те, що не зглянулась на чоловікові й батькові сльози. Цей лемент і голосіння звучали, як спів, бо тодішні люди не вміли інакше виповідати своє горе.

Нарешті Юранд, звільнившися від Збишка, простягнув наперед костура на знак, що хоче йти до Данусі. Толіма із Збишком взяли його попід руки і привели до ношів, а він став навколішки перед тілом небіжчиці, провів пальцями від чола до її складених навхрест рук і кілька разів кивнув головою, немов хотів сказати, що це вона, його Дануся, що він впізнав свою дитину. Потім Юранд обійняв її одною рукою, а другу, позбавлену кисті, підніс угору, і присутні відгадали цю німу скаргу перед богом, красномовнішу за всі скорботні слова. Після короткого вибуху горя, обличчя Збишка знов непорушно застигло, і він стояв навколішках по другий бік нош, наче кам'яна статуя. Навкруги зробилось зовсім тихо, тільки чути було стрекіт коників та дзижчання мух. Нарешті ксьондз Калеб покропив свяченою водою Данусю, Збишка та Юранда й почав співати Requiem aeternami. По закінченні пісні він довго й голосно молився, причому людям здавалося, що вони чують пророчий голос, коли він благав, щоб муки невинної дитини стали тією краплею, яка переповнить чашу беззаконня і прискорить день суду, кари, гніву й поразки.

Потім усі рушили до Спихова; але Данусі не поклали на віз, а несли її попереду походу в заквітчаних ношах. Дзвін у городищі дзвонив безупинно й ніби закликав їх до себе, а вони йшли з жалібним співом широкою лукою, осяяні золотавим світлом вечірньої зорі, наче небіжчиця й справді вела їх до вічного сяйва і світла. Коли вони дійшли, вже зовсім звечоріло, череди худоби поверталися з пасовиська. Каплиця, в якій поклали тіло Данусі, була залита світлом смолоскипів і свічок. З наказу ксьондза Калеба сім панн аж до світанку проказували над небіжчицею літанії. Не відходив від Данусі до світанку і Збишко. Під час утрені він сам поклав її в труну, яку вмілі майстри витесали за ніч з дубового стовбура, вставивши в віко над головою шибку з золотистого бурштину.

Юранда при цьому не було, бо з ним діялися дивні речі. Коли він повернувся додому, йому відразу одібрало ноги, а коли його поклали в постіль, уже не міг ворухнутись і не розумів, що з ним діється. Марно ксьондз Калеб говорив до нього, марно питав, що з ним таке; Юранд нічого не чув, нічого не розумів, тільки, лежачи навзнак, зводив повіки порожніх очей і щасливо усміхався, а часом ворушив губами, немов розмовляв з кимось. Ксьондз і Толіма розуміли, що він розмовляє з визволеною дочкою і до неї усміхається. Вони також розуміли, що старий рицар конає і душа його споглядає своє вічне блаженство. Але в цьому вони помилились: непритомний і глухий до всього, Юранд усміхався так ще багато тижнів, і Збишко, виїхавши, нарешті, з викупом до Мацька, залишив його ще живим.

Після похорону Данусі Збишко не зліг від хвороби, але жив немов закам'янілий. Спочатку, в перші дні, він сяк-так переносив своє горе: ходив, розмовляв про свою вмерлу дружину, відвідував Юранда і сидів коло нього. Розповідав також ксьондзові про Мацькову неволю, і вони вирішили послати в Пруссію і в Мальборг Толіму, щоб він довідався, де знаходиться Мацько та щоб викупив його, заплативши заразом і за Збишка стільки гривень, за скільки сторгується з Арнольдом фон Баденом і його братом. В спиховських підземеллях не бракувало срібла, яке Юранд свого часу зібрав або з хазяйства, або здобув на війні. Ксьондз вважав, що хрестоносці, як тільки одержать гроші, не наполягатимуть, щоб молодий рицар з'являвся особисто.

Їдь до Плоцька,— сказав Толімі ксьондз,— і візьми у тамтешнього князя охоронну грамоту. Інакше перший-ліпший комтур пограбує тебе та ще й ув'язнить.