Эрнест Хемингуэй - Твори в 4-х томах. Том 4

Готель «Суесія», новий і чепурний, збудований позаду кам'яниці, де колись були кортеси, за кілька хвилин ходьби від старого Мадріда. Руперт Белвілл та Хуаніто Кінтана, що приїхали раніше, розповідали, що Антоніо ночував у готелі «Веллінгтон» у новій, фешенебельній частині міста, де розташовано більшість нових готелів. Він хотів виспатися і одягнутися поза домом, щоб урятуватися від репортерів, шанувальників і вболівальників, що штурмували його. До речі, «Веллінгтон» недалеко від арени цирку, a це важливо, бо під час храму святого Ісідора вулицями ледве проб'єшся. Антоніо любить завчасу бути на місці, і, крім того, безконечні зупинки через вуличні затори хоч кого можуть вивести з рівноваги. А перед боєм це зовсім ні до чого.

У номері Антоніо юрмився народ. Багато було знайомих. Ще більше незнайомих. У вітальні зібралося обране коло шанувальників. Більшість — люди середнього віку. Тільки двоє молодих. Всі мали дуже врочистий вигляд. Було багато людей, так чи інакше пов'язаних з коридою, кілька репортерів, серед них двоє з французьких ілюстрованих видань і з ними фотографи. Зовсім бракувало врочистості тільки Каетано, старшому брату Антоніо, та Мігелільо, його служникові.

Каетано поцікавився, чи я захопив свою срібну фляжку з горілкою.

— Так, — сказав я. — Для надзвичайного випадку.

— Зараз саме такий випадок, Ернесто, — сказав він. — Ходімо в коридор.

Ми вийшли, випили за здоров'я один одного, потім вернулися, і я пішов у кімнату, що слугувала Антоніо за гардеробну. Він одягався.

Він нітрохи не змінився, хіба що змужнів, і, крім того, засмаг, і поздоровшав від життя на фермі. В ньому не відчувалося ні хвилювання, ні врочистості. Через годину з чвертю він мав вийти на арену і точно знав, що це значить, що йому треба робити і що він робитиме. Ми дуже зраділи один одному, і для кожного з нас усе було так само, як бувало завжди.

Я не люблю гардеробних і перев'язочних, і тому, після того як він запитав про здоров'я Мері, а я — про здоров'я Кармен í ми домовилися повечеряти разом, я сказав:

— Ну, я піду.

— Ти зайдеш потім?

— Зайду, — сказав я.

— Отже, до вечора, — промовив він і посміхнувся своєю усмішкою шибеника-хлопчака, яка так природно, легко й невимушено набігала на його обличчя ще до першого сезону в Мадриді Він думав про близький бій, але ця думка не тривожила його.

Трибуни були переповнені, але корида не вдавалася. Бики були кепські, нападати не зважувалися, — уже рвонувшись уперед, раптом зупинялися на всьому скаку. Вони були загодовані, важкі не по зросту, і коли вже кидалися на коней, то дуже швидко видихалися і припадали на задні ноги.

Вікторіано Валенсіа, який у Мадріді складав іспит на звання матадора, показав усім, що він хоч і мав кілька блискучих виступів, проте майбутнє його непевне — він іще тільки учень. Хуліо Апарісіо, досвідчений і вправний матадор, виступав просто безглуздо. Він не робив нічого, щоб приховати вади своїх биків, а лише показував глядачам, що бики не здатні нападати самі і їх треба змушувати до цього. Як це іноді трапляється серед матадорів, йому вадило те, що, заробивши напочатку своєї кар'єри чимало грошей, він тепер, не наражаючись на небезпеку, просто чекав бика, замість узяти від кожної тварини все, що вона може дат Апарісіо не показав нічого цікавого з жодним биком, проте убив їх вправно, швидко й нехитро, щоб довести знавцям, а також і собі, що бодай щось він уміє робити майстерно. Але нікого це не хвилювало.

Антоніо врятував кориду від повного провалу і показав мадрідцям взірець того, на що він тепер здатний. Бик йому попався зовсім негодящий. Він обходив коней і ніяк не зважувався напасти відкрито. Але Антоніо легко й граційно підманював його плащем, кликав, учив, підбадьорював, щоразу все ближче й ближче пропускаючи повз себе. Він робив з нього бойового бика У публіки на очах. Здавалося, він проникає в бичачу голову й орудує там рішуче і вміло, поки бик не зрозуміє, чого від нього хочуть.

За цей час, що я його бачив, він довів до досконалості своє вміння володіти плащем. Це були не просто певні й точні пасе, про які мріє будь-який матадор. Кожний помах скоряв бика, змушував його йти за плащем, описувати коло так, що роги проходили за кілька сантиметрів від Антоніо, чиї рухи були плавні й розмірені, ніби в сповільненому фільмі чи уві сні.

Взявши мулету, Антоніо не вдавався ні до яких хитрощів. Бик тепер належав йому. Він його підготував, і довів до довершеності і зробив слухняним собі, ні разу не завдавши йому болю. Він підзивав його, держачи мулету в лівій руці, і обводив круг себе знову й знову, потім змусив пригнути голову і одним рухом кисті привів у положення для смертельного удару.