Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Говорять, що якийсь бурсак, викравшися з бурси вночi, пiшов по базару промишляти. За ним гонили аж до бурси, тут вiн перескочив огорожу i скрився. Го-родськi пахолки домагалися, щоби їх впустити досередини шукати за злодiєм. Притча бурсова не хотiла цього зробити, бо ж то бурса княжа, а не городська. Тодi юрба роз'ярена виважила дверi, вдерлася досередини, одного даскала перевернули i розмiсили ногами, багато хлопцiв побили, як я вже казав. Одного якогось, що мав подобати на того якогось злодiя, страшно, по-звiрськи катували, i вiн з болю признався, та не вмiв сказати, де вкрадене скрив.

Князь не втратив холодної кровi. Вiн плеснув у руки, i явився старий княжий слуга.

- Приклич сюди пана Претвича.

Претвич, шляхтич гербовий, був довiреним княжим секретарем.

Як слуга вийшов, князь каже:

- Такого пропустити не можна. Занадто собi тi бороди позволяють за те, що я їх освободив вiд мита i драчок, для того, що до моїх городiв безпечно заїжджають, бо усюди моя служба їх пильнує. Напад i розбишацтво тут, пiд моїм боком, - то нечуване. Та скажи менi, ректоре, що за причина такої сваволi, неслухняностi, такого зухвальства мiж бурсаками, чого ходять поночi красти, чи голодують у бурсi?

- Причина того, прошу вашої свiтлостi, - то буйна молодiсть. Я певний, що вони не роблять того анi з голоду, анi з якогось браку, анi для наживи. Це в них називається геройство, удалiсть: помимо замкiв непомiтно викрастись, помимо пильного стороження пахолкiв вкрасти. Ось що цей нещасний, що стiльки лиха накоїв, що вiн вкрав? Пiд огорожею бурси, в огородi, найдено розсипанi фiги, сушенi сливи полудневi, турецький мед i горiхи… та ще й одного в'яленого судака.

- Його не дасться викрити? - питав князь.

- Неможливо, ваша свiтлосте, сам не признається, хiба на сповiдi, а товаришi не видадуть його, хоч би на тортури брати.

Князь задумався i не говорив нiчого.

Прийшов Претвич i став перед князем.

- Маю для вашмосцi роботу: розслiдити, як i що сталося цiєї ночi в нашiй бурсi, здаси менi справу, потiм вiдiшлемо винуватих судовi городському. Скажи ротмiстровi надвiрної команди, що я з нього невдоволений. Якби був щоночi посилав ронда по городу, було би до цього, певно, не прийшло.

- Я смiю оправдати перед вашою свiтлiстю пана ротмiстра. Замало людей у нього. Багато вiйська розiслав до границь князiвства вашої свiтлостi, куди йдуть шляхи до Острога, щоби купцiв обороняти перед розбишаками та чужогородськими митниками.

- Як то? Вони смiють нехтувати мої розпорядки i побирають мито? Так ми їм iншої заграємо.

- Ваша свiтлiсть зволять прийняти ласкаво це оправдання вiрного слуги вашої свiтлостi, я кажу, що в нас нема стiльки людей, щоб пiд пору ярмарку сторожити всюди.

- Отже, я це приймаю, а ти, вашмосць, напиши зараз до моїх залог Дубна, Ровна i Полонного, щоб зараз присилали вiддiли на пiдмогу. Тих бородачiв я так вiзьму в карби, що їм вiдхочеться нападати на мене. Далi, то я в моєму замку не буду безпечний.

- Я певний того, що бiльше такого не повториться.

- У тих купцiв, що їх нинi позамикали, сконфiскувати увесь набiр. Покривджених вiдшкодувати потреба. Зробиш так, як я приказав.

Претвич вклонився князевi в пояс i вийшов.

- Треба щось, ректоре, зробити, щоб бурсаки не буяли i з бурси не викрадалися. Якi з них будуть, люде, коли в молодiм вiцi на таке беззаконня пускаються.

- Позволю собi завважити вашiй свiтлостi, що про них я помимо того спокiйний. Молоде пиво мусить вишумiти i устаткується.

- Ну, нехай шумить, краде, розбиває. Нехай замолоду привчається до розбишацтва, опiсля як знайде. Але я не думаю ложити на школу розбишак.

Князь був, очевидно, подражнений, бо не зрозумiв iнтенцiї ректора.

- Вибачте, ваша свiтлосте, я не так думав, як висловився. Я говорю, що в буйностi молодих є певна границя, яку лише вправний педагог доглянути може. Границя мiж тим, що береться на рахунок дiтвацтва, а що свiдчить про злобу характеру. Навiть те друге дасться у молодого справити, коли б був на те час i можливiсть, коли б таку молоду, зiпсуту парiсть можна вiдокремити i охоронити вiд прокази iнших. На те анi школа, анi бурса не надається, але коли я знаю добрi прикмети дитини, то я йому вибухи дiтвацтва мушу вибачити, розумiється, остiльки, щоби не топити його, а вдоволитися звичайною, не шкiдливою карою. В данiм случаю, коли би тi гiльтаї робили свої нiчнi екскурсiї для наживи, я би, їх викривши, понаганяв; а що вони для наживи не робили того, доказ в тiм, що не крали нi парчi, нi адамашка, нi шовку, лиш фiги, горiхи i мед. Вони колись самi до того признаються i признають свою молодечу похибку.