Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Прикажу бурсу на час ярмарку обставити сторожею.

- Прошу цього не робити, ваша свiтлосте, бо знайдуться такi, що винайдуть способи, щоби сторожу успити. Це пiдбадьорило би їх до ще бiльшого гiльтайства, бо поборення аж таких перепон - то ще бiльше геройство, чим обманути городських пахолкiв та купецьких челядникiв. Я маю, ваша свiтлосте, iнший, успiшнiший спосiб.

- Який?

- Я поставлю сторожу з-помiж них самих. Вони самi її вибирати будуть з-помiж себе. Вони самi будуть себе взаємно пильнувати, навiть без мого контролю, а коли би таке приключилося, як цiєї ночi, то тi стражники, а нiхто iнший за всiх тих, що викралися, вiдповiдають. Тим способом зломиться їхня псевдосолiдарнiсть в тiм напрямi: поставлений мною на сторожi не для того видасть того, що провинився, щоби його покарали, лише для того, щоби вiн сам не пiдляг карi за зле сповнений обов'язок, що не допильнував.

- Твiй план, ректоре, менi по нутру, попробуй.

Як ректор вернувся до бурси, то застав уже тут i о. Дем'яна, i кiлькох мiщан, якi допитувалися про знакомих. Був тут уже i пан Претвич, який пильно вiв слiдство. Показалося, що шкода була з початку прибiльшена, бо лише одного бурсака забито на смерть. Кульчичанам дiсталося теж трохи. Вони поховалися пiд лежанки, i тут їх покопано чоботами: Петра - в ухо, а Марка - в чоло. За ними розвiдувалися пильно о. Дем'ян i старий Плескач.

В тягу скiлькох днiв не було цiлком науки, заки усе привели до ладу. Половина хлопцiв лежала в шпиталi. Острозькi мiщане були мiж молотом i ковадлом. З одного боку, боялися, щоби ярмарок не попсувався, коли би застрого винуватцiв покарали; з другого боку, жаль їм було хлопцiв, i почували зневагу на собi самих i на князевi, якого дуже поважали.

Так само невеликий був пожиток з того, що в купцiв награбили. Бо показалося, що межи ув'язненими був лише один купчик iз Кафи, що привiз полудневi овочi до Острога. Всi iншi - то челядники купецькi, якi привезенi були їх панами до помочi i до пильнування панського добра, їх потрафив той купчик, який сам уночi спав при своїм крамi, пiдбити до того нерозважного кроку, за який прийшлося всiм покутувати. Їх панам i не снилося платити за них, бо вони їм не казали такого робити i всього вiдпекувались.

Стрiлою сходив нашим хлопцям час в Острозькiй школi. Життя йшло одноманiтно. Часами дiстали яку вiстку з дому через дрогобицьких солярiв, часами посилали вони письма до своїх рiдних. Але про це, щоб деколи самi тамтуди поїхали, не було й мови. Дорога до Кульчиць давно заросла травою, та й вони мусили освоїтися з тою думкою, що поки їхня наука не скiнчиться, то про поворот i мови не може бути. А коли та наука скiнчиться, про те нiхто не знав, нi вони, нi їхнi вчителi. Треба було вчитися багато, рiзної схоластичної мертвеччини, та в тiй науцi не було розмеженого плану. Багато хлопцiв не видержало, кидало науку й вертало або додому, або йшло свiт за очi.

Кульчичане не могли нi на одне, нi на друге зважитися. До дому далеко, а у свiт широкий йти було страшно. Школа приковувала їх так, що не могли вiд неї вiдiрватися. Дiдусева наука i напiмнення глибоко засiли їм у душу, щоб могли їх забути. Цiлою їх осолодою були тi признання вчителiв, тi шкiльнi та княжi нагороди, якi їм рiк рiчно дiставалися.

Iнколи кликав їх на замок князь i казав собi читати книжки, iнколи заводив з ними розмови, бо вiн дуже любив диспути на релiгiйнi теми. Iнколи, коли який вчений монах з'являвся в Острозi на замку, князь прикликав хлопцiв, щоби прислуховувались розмовам вчених людей. Коли ж траплялись ферiї шкiльнi, хлопцi їздили по численних селищах i економiях княжих i тут вiдпочивали. А вiдпочинком для них було те, що займались газдiвством i їздили в поле. В такiй роботi вони дуже любувалися, бо це нагадувало їм рiдне село.

При тiй нагодi пiзнали вони спосiб адмiнiстрацiї княжого добра i його велич.

Недарма держали його в цiлiй Польщi та Українi за найбiльшого дуку.

До князiвства Острозького належали два Волинськi повiти: Луцький i Кременецький. Вiд пiвночi заходило воно в мозирськi мокляки, йшло повз київське воєводство, на полуднє займало чималий шмат Подiлля. Крiм того, належали до князя великi простори в Галичинi, що були вiном його жiнки.

На тiм просторi було не менше як 1300 сiл, 100 мiстечок i 40 замкiв, випосажених гарно i узброєних у все, що до оборони було потрiбне.

В Острозькiм князiвствi жило в тiм часi, тобто при кiнцi XVI столiття, 4700 родин, значить около 28 200 душ, на просторi двох мiльйонiв моргiв. З того третина належала до хлопiв, осадчих. Пiсля того, якi були їх обов'язки, вони дiлились на три категорiї, але отчичiв, тобто пiдданих, прив'язаних до землi, як водилось у iнших панiв того часу, тут не було.