Андрiй Чайковський - Сагайдачний

О. Дем'ян розпитував їх з цiкавостi, чи вони собi рiдня. Тодi Марко оповiв iсторiю Петра, яку ми вже знаємо.

- Дiти мої, - говорив о. Дем'ян, кладучи руки на їхнi голови. - Господь вас залучив, вибрав вашi душi для себе ще в лонi ваших матерiв, - не розлучайтесь душею нiколи, бо цього вам не вiльно робити. "Я же Бог сочита, человек да не розлучаєть!" Побратимство - свята рiч.

О. Дем'ян наклав їм у кишеню яблук, горiхiв та пряникiв, поцiлував у голову та вiдправив ласкаво. Вертали не в такiм настрої, як сюди йшли.

- Що ти, Петре, на це скажеш? - питає Марко.

- Як я можу знати? Я аж боюся того, що так усi на нас очi звертають.

- Певно, тепер щонайменше ми би провинилися, та зараз усi на нас закричать, хоч пiд землю ховайся.

- Отже, треба нам пильнуватися, а це нам лиш на добро вийде.

Для Острога був зразу призначений один Онуфрiївський ярмарок. Вiдтак король для великих заслуг князiв Острозьких визначив ще два: Миколаївський i Йорданський. У тi часи ярмарки дуже важнi були. Без того нi один город не мiг iснувати. З ярмарку йшла головна загальна користь для города: з оплат, з мита, з того, що на ярмарок з'їздилися -з подальших околиць, мусили тут довший час жити, звичайно два тижнi, i немало лишали грошей для города за право торгування, а в людей за постаєнне, за мешкання, їжу i корм для коней i товару. О признання ярмаркiв дорiчних городи i мiстечка дуже побивалися. Iз-за того були рiзнi спори, коли б ярмарки мали вiдбуватися в один час у поблизьких мiсцевостях. Церкви ж мали з таких ярмаркiв, що припадали в день якогось храмового свята, великi користi через братськi пири. Братствам прислугувало право на такi пири варити мед i продавати його на загальному угощеннi. На те запрошували постороннiх людей з-поза братства, якi вкуповувалися на пир i за це добре платили. З меду зоставався вiск на церковнi свiчки братськi, з того знову приходила користь.

Ярмарок на зимного Миколи того року, як прийшли хлопцi до Острога, заповiдався величаво. Надворi було морозно, але сухо. За тиждень перед тим святом стали з'їздитися купцi з рiзних сторiн. Не лише в городi, але й на Зарiччi не було одного дому, де би не гостював якийсь приїжджий. На ринку виростали шатра крамарськi, наче гриби по дощi. Турецькi та татарськi купцi мiстились у своїх одновiрцiв на Зарiччi. Городськi пахолки немало мали роботи, порядкуючи вози та крамарськi шатра.

На той ярмарок лагодились i тутешнi купцi. У Плескачiв аж горiла робота. В робiтнi на довгих жердках вiшано готове обув'я, призначене на продаж. Були тут цiлi в'язанки чобiт iз сап'яну, курдибану, з простими i задертими вгору носами, призначенi для шляхти. Плескач казав навiть кiлька пар пiдкувати срiбними пiдкiвками, якi йому зробив мiсцевий золотар. Були тут i жiночi черевички на високих зап'ятках, шнурованi шовковими шнурками. Плескач знав робити чоботи венгерськi з твердими халявами та шовковими, рiзного кольору кутасами.

Все то мало бути продане на Миколаївському ярмарку. До слiдуючого, Онуфрiївського, буде приготовлятися новий крам.

Кульчичане заздалегiдь радiли, що такого дива надивляться, хоч iншi бурсаки приймали це байдужо i навiть не згадували про те, що за кiлька днiв має наступити.

Як котрий iз кульчичан заговорив до кого про ярмарок, то старий бурсак лише посмiхався пiд носом, не кажучи новикам нiчого.

Кульчичане думали ще й про те, що на святого Миколи Плескач свої iменини святкувати буде. Петро скомпонував навiть якийсь стишок в день "тезоiменiя славетному пану цехмiстру", який вивчив напам'ять.

В недiлю перед святим Миколою хотiли хлопцi пiти в город, та немало зчудувались, як застали дверi зачиненi, а диякон заявив, що в часi цiлого ярмарку не вiльно жодному бурсаковi вийти на свiт.

Згодом довiдалися, що такий приказ завела вже вiд кiлькох лiт управа бурси i школи тому, що бурсаки ходили помiж крами i тягли, що пiд руку попало та легше лежало. У мiщан не рушали нiчого, бо тi приймали їх, як своїх, але у приїжджих годилося покористуватися.

Купцi жалувалися перед городською старшиною. Голова пiшов князевi пожалуватися, i з того вийшов такий арешт на бурсакiв. Старшi бурсаки нiчого не говорили про те новикам, ще iнколи розповiдали їм чуда-дива, щоби їх зацiкавити, поки не розчаруються, от як тепер кульчичане.

Такий заказ не зовсiм виходив купцям на користь. Бурсаки-шибайголови викрадались з бурси вночi i ходили на заробiтки промишляти.

I тепер знайшлося кiлька старших, що уложили собi план такого нiчного походу. Не було одної ночi, щоб чогось не дiсталося поза огорожу бурси з ярмарку. Часом воно i не вдалося, часом декого переловили, а тодi, щоб його засiкли рiзками, вiн не видав товаришiв.