Борис Грінченко - Пiд тихими вербами

I вона стиха, як маленька дитина, промовила:

- Еге, Зiнечку, я бiльше вже тому не вiритиму…

- I добре!.. От ми неодмiнно про це книжку прочитаємо,- сказав Зiнько.- А то ти давно вже й книжок не читаєш. Нащо ж я тебе й читати вивчив?

- А неправда ж! - палко вiдказала Гаїнка, рада, що повертає розмову на iншу стежку.- Я читала недавнечко "Катерину"… читала й спiвала її.

- Як то - спiвала?

- А так - дивлюся в книжку та й спiваю.

- А на який же голос?

- А хто його зна… на який набiжить… Ось слухай, як я спiвала!

I вона почала спiвати куплети Шевченкової поеми:

Кохайтеся, чорнобривi,

Та не з москалями,

Бо москалi - чужi люди,

Роблять лихо з вами.

Вона спiвала на якийсь голос, що сама вигадала, але Зiньковi подобався її спiв.

- А що, гарно?

- _ Ще й дуже.

- Невже?

- Їй-бо, добре! I як це ти вигадала?

- Хiба я вигадувала? Воно саме… Там так усе рядочками пописано, рядочками пописано, то так i хочеться спiвати.

- Та ти моє спiвоче!..

Гаїнка й справдi була дуже спiвлива. Але тепер вона похитала головою й вiдказала:

- _ Нi,_ як коли… А чуєш? Он на селi спiвають. Вони вже пiдходили до села, i вiдтiля справдi чути було дiвочi й парубочi спiви.

- Весело їм… гуляють!..- промовила Гаїнка.

- Може, й тобi хочеться до їх? - спитався Зiнько.

- Ой, нi! - вiдказала, хитаючи головою.- Як я з тобою, дак менi вже нiчого не хочеться.

I вона, iдучи, притулилась до нього ще дужче.

- Справдi?- спитав Зiнько. - А буйного доброго -намиста, такого, як у Горпини?

Вона не зараз одказала…

- Буйного доброго намиста таки трошки хочеться…

Вони ввiйшли в село. Темнi верби й садки дрiмали над хатами, а осяянi вiконечка весело всмiхалися з-пiд чорних стрiх i кидали впоперек вулицi яснi смуги свого бiластого свiтла. Пiд однiєю хатою зiбралася купа дiвчат та парубкiв, чути було веселий гомiн.

- Зiньку, ти? - озвався голос iз тiєї купи, i висока постать вийшла з неї.

- Я, Васюто,вiдказав Зiнько. Васюта, Зiнькiв товариш, пiдiйшов до їх.

- А я заходив до тебе,- думав, сьогоднi почитаємось… аж тебе нема.

- На пасiцi в дiда Дороша були.

- Ще й одну штуку хочу тобi сказати.

- Кажи!

- Нi, зараз не хочу. Приходь завтра ввечерi до Карпа, i я там буду,дак i поговоримо.

- Гаразд. Бувай здоров!

- Бувай!

Гаїнка з Зiньком пiшли далi вулицею, а Васюта вернувся до товариства. Там чути було регiт та крик: усi смiялися з Микитиних вигадок. Микита Тонконоженко, Денисового кума Терешка син, верховодив тепер помiж парубками, вiдколи вернувся з города. Рокiв iз п'ять вiн там був, бо як вивчився в школi та пiдрiс трохи, то зараз його батько туди вiддав. Жив там i за сторожа, i за прикажчика, та якось прошкапився: щось продав iз бакалiї нишком од хазяїна, собi грошi приховавши, а хазяїн довiдався та й прогнав. Поблукавши по городу без служби, вернувся до батька. Дома нiчого не робив i до хазяйства не брався.

- Вот, мене хороше место ждьоть, а я буду в гною руки паганить!..

Батько сам потурав тому:

- У мене син образований!

Сам робив, а "образований" син лежав пiд грушею, дожидаючися, щоб грушi самi в рот падали. Зате дивував Микита всiх на вулицi своїм убранням: чоботи "бутiлками", штанцi-галанцi вузенькi, сорочка ситцева червона навипуск, ще й поясом синiм з китицями пiдперезана, а зверху ще й "паджак з iскрою", так вiн сам його звав.

- Яка ж у йому iскра? - питалися промiж себе дiвчата.

- А що рябенький…

З' себе Микита був здоровий, червонопикий, а на язик - гострий,кожному забивав баки. Над парубками верховодив, бо однi вподобали його "образованость" та що вiн їх часто напував горiлкою, а другi боялись його здорових кулакiв. Тiльки Васюта нiяк його не шанував i часто глузував iз його, i за те Микита ненавидiв без мiри не то самого Васюту, а й усiх, хто з їм приятелював.

Тепер Микита стояв серед гурту парубкiв, у боки взявшись, одставивши ногу, ще й виляючи носком, i патякав:

- Ну й баба ета Гаїнка! Ну прямо така, што умєсто сахару чай би з нею пiл.

- Хах-ха-ха! - реготалися парубки.

- Їй-бо - не я буду,одоб'ю її в етого дурака Зiнька.

- Тю на тебе! - озвавсь якийсь парубок.- Вона ж чуже подружжя!

- Вот - пустяк униманiя, нуль обращенiя! Какое нам до етого дело? Аби мiнє понаравилась,моя буде! Це по вашому, сельскому, дак нiкак нiльзя, ще й нiвоз-можно, а в городi - го-го! Там, брат, кажна бариня свого любовника ймєїть i даже не то што баринi, а й горнишнi, й кухарки. Менi один лакей знакомий росказувал. Дiла - первий сорт!

- Дак це ти i в нас, чи що, хочеш таке завести? - спитав Васюта, ставши проти його.