Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— А людям подобається, — сміялася Саллі, — і мені теж.

Морріс ледве стримувався, слухаючи оглушливі дисонанси Фріско, коли той шарпав як попало струни і, майже до невпізнання спотворюючи відомі мелодії, ревів на всю горлянку. Та ще дужче гнівило Морріса те, що Саллі подобались Фріскові концерти, вона аплодувала йому, підспівувала сама й відповідала сміхом на кожен його жарт. Не схвалював Морріс і її манери, розмовляючи з чоловіками, звертатися до них на прізвисько, а також поблажливого ставлення до їхніх жартів. А вони теж не соромились її і починали розпускати язики, називаючи її «маленькою місіс» або «місіс Саллі».

— Ти не повинна лигатися з кожним тутешнім Томом, Діком чи Гаррі, — роздратовано вичитував він Саллі після одного з вечорів, коли вони співали хором біля вогнища.

— Лигатися? Саллі здивовано підвела брови. — Скажи, Моррісе, а що ти називаєш лиганням?

— Ну, — зам’явся Морріс, якому було досить важко дати врозумливу відповідь на це запитання. — Не треба так вільно поводитись.

Саллині очі спалахнули, вона пильно подивилась на свого чоловіка.

— Отже, я надто вільно поводжуся з ними?

— Ти звертаєшся до людей на прізвисько, — пробурмотів Морріс зніяковіло.

— Але ж я не знаю їхніх справжніх імен. Я знаю тільки ті, які чула від тебе, Моррісе. Наприклад, Піп Ярн, як його звати насправді?

— Я й сам не знаю, — неохоче признався Морріс. — Але непристойно, що ти ото співаєш, посміхаєшся і…

— Непристойно співати й посміхатися? — перепитала Саллі.

— Ну, бути такою веселою з чоловіками, — додав Морріс. — Адже тут золотий приїск. Так, так! Незчуєшся, як твоя репутація зійде нанівець.

— Моя репутація? — Очі Саллі блиснули гнівом, — Ти більше б дбав про свою репутацію, Моррісе.

— Саллі!—тільки й спромігся вигукнути Морріс. Вигляд у нього був ображений і розгублений.

— От що, любий, — Саллі посміхнулась своєю найчарівливішою посмішкою. — Ти пробач. Але не говори мені більше про якесь там лигання. Нам треба жити тут у згоді з людьми. Ставитись до них з тією ж добротою та прихильністю, що й вони до нас. А щодо поведінки, то, слово честі, Моррісе, не треба мене вчити, як себе поводити на людях.

Навколо табору завжди вешталися тубільці, ледь прикриті лахміттям з чужого плеча, в подертих штанях та сорочках, у ветхих спідницях і старих повстяних капелюхах. Брудні, з запаленими очима, схожі на страхітливі опудала, вони сідали навпочіпки перед продовольчою крамничкою чи рундучком м’ясника, випрошували їжу та тютюн, виконували різну випадкову роботу або чекали, щоб якась партія старателів найняла їх за провідників. Морріс застерігав Саллі, щоб вона не привчала темношкірих ходити до неї по їжу та одяг.

— Якщо ти даси їм що-небудь хоч раз, то вже ніколи від них не відкараскаєшся, — сказав він і сердито проганяв тубільців геть, коли заставав їх біля свого намету.

Під кінець місяця з чагарникової хащі прийшло ціле плем’я. Чоловіки й жінки, всі голі, в самих лише волосяних або ж хутряних пов’язках на стегнах. Вони стояли маленькими купками, з цікавістю розглядаючи все довкола, або походжали по табору, мов справжні господарі цієї землі. Здивовано й глузливо вони стежили за тим, як білі люди метушаться на гірському кряжі, риючись у землі, мов величезні щури. Вони хихикали й перегукувались різкими пташиними голосами, а з заходом сонця подалися назад у чагарі й стали табором біля одного з солоних озер.

Того ж вечора Саллі почула веселий і співучий сміх дівчини-тубілки біля багаття Фріско й побачила тоненьку темну постать, що рухалась у світлі вогню.

Наступного ранку та сама дівчина купалась за його наметом. З природженою грацією і простодушністю дикунки вона, стояла на видноті й хлюпалась в одному з Фріскових тазів для промивання золота.

— Фріско дала пахуче мило. Сказала я треба митись, — радісно пояснила вона, вкриваючи білою піною тіло та волосся.

Ніколи ще Саллі не бачила такої привабливої тубільної дівчини. Струнке брунатне тіло з тугими гостренькими персами було схоже на бронзову статуетку. У дівчини були чудові карі очі, але дещо плескате і грубувате обличчя; рот тільки ледве окреслювався блякло-кораловими губами. Намилившись з ніг до голови, вона вилізла з таза, підняла його й вилила воду на себе.

В цей час, щось насвистуючи, з’явився Сем Маллет — він ішов на свою ділянку пізніше, ніж звичайно. Саллі відступила за намет. Але Сем лише мигцем глянув на дівчину, хоча й гукнув до неї жартівливо: