Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Здесь есть возможность читать онлайн «Катаріна Прічард - Буремні дев'яності» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1985, Издательство: Вища школа, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Буремні дев'яності: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Буремні дев'яності»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Буремні дев’яності» (1946) —один з найвідоміших творів австралійської письменниці, члена Комуністичної партії Австралії Катаріни Сусанн Прічард. Дія роману відбувається в Західній Австралії в останнє десятиліття XIX ст. У малонаселений край, де відкрито казкові поклади золота, кинулись тисячі людей в гонитві за зникаючим золотим маревом. В романі відображено і реальне історичне тло, і строкатий колорит «золотої лихоманки».

Буремні дев'яності — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Буремні дев'яності», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Мийся, мийся як слід, Марітано!

— Мийся, мийся як слід, Марітано, — так само весело озвалася вона.

Дівчина струсила воду з волосся і стала походжати на осонні, щоб обсушитись. Потім шмигнула в намет і за кілька хвилин вийшла звідти в старій Фрісковій сорочці; навколо стану вона обгорнула шматок ситцю з червоними та жовтими візерунками, а на шию почепила кілька разків скляного намиста.

Застелюючи ліжка, Саллі побачила дівчину біля входу до свого намету. Босонога, з грайливими блискучими очима, вона цілком могла зійти за мексіканку або іспанку. Саллі привітно посміхнулась до неї, і цілий день дівчина з сором’язливою цікавістю крутилася біля намету та раз у раз здивовано вигукувала, спостерігаючи незрозумілі звичаї білої жінки і засипаючи Саллі запитаннями каліченою англійською мовою.

— Що то за дівчина в наметі Фріско? — спитала Саллі в Морріса, коли той увечері повернувся з роботи.

— Марітана, — пробурчав Морріс. — Він присягається, що вона метиска.

— Марітана? — Саллі посміхнулась. То он, виходить, чому містер Фріско Джо Мерфі співав з таким іронічним пафосом:

Марітано, лісова моя квітко,
Навіщо тобі твоє горде ім’я?
Посадили тебе в позолочену клітку
І зганьбили навіки, кохана моя.

— Звісно, це брехня, — сказав Морріс. — Одна з чергових його вигадок.

— Але вона не схожа на тутешніх жінок, — заперечила Саллі. — І шкіра в неї світліша, і вираз обличчя осмисленіший.

— Дурниці! — роздратовано вигукнув Морріс. — Марітана — звичайна тубілка, і даремно Фріско хоче когось переконати, що це не так. А дісталась вона йому теж звичайним шляхом.

— Тобто?

— Першої ночі, коли ми поставили намети під цією горою, неподалік було кочовище тубільців. Вони прислали до нас двох дівчаток. Фріско вирішив залишити в себе одне з них, а друге з плиткою тютюну та бляшанкою варення одіслав назад. Дівча, яке обрав Фріско, було дуже молоде і полохливе, воно почало кусатися й дряпатись, мов дика кішка, і зрештою втекло. Ось через що Фріско й назвав його Марітаною. Темношкірі присилали інших дівчат, але Фріско вони не сподобались. Старателі почали піддразнювати його цією маленькою темношкірою мегерою і, щоб позлити Фріско, назвали гору її ім’ям.

Через кілька тижнів Марітана прийшла знову. Очевидно, скоряючись волі та звичаям племені, її батько та майбутній чоловік мали розмову з Фріско. За право залишити її в себе Фріско подарував їм кілька пляшок вина та дві плитки тютюну. Але треба віддати йому належне, Фріско добре ставився до неї, годував її і одягав барвисто, немов циганку. Деякий час вона була нібито цілком задоволена, але потім знову втекла в чагарі, забруднила своє вбрання й роздарувала намисто. Тепер вона йде і повертається назад, коли їй заманеться. Але Фріско примушує її залишати свій одяг і всі оті брязкальця тут, поки вона гостює у своїх, а повертаючись, вона повинна викупатися й надіти все це на себе.

Та все-таки Морріс обурювався, що Фріско тримає Марітану в таборі, коли поруч живе місіс Гауг. Цей одвертий, безсоромний зв’язок з темношкірою, казав він, ображає гідність білої жінки, і Морріс забороняв Саллі мати будь-які стосунки з Марітаною.

— Ти повинна ігнорувати її… і Фріско теж, — сказав Морріс.

— Як же це зробити? — заперечила Саллі. — Дівчина ні в чому не винна. І я не можу поводитися з нею грубо, коли вона приходить до мене з чагарів, мов дике звірятко. А щодо містера Мерфі, то, певне, ми й досі ще не розплатилися з ним?

— Перестань мене гризти, — буркнув Морріс.

— Якщо це так, то ми не можемо його ігнорувати, — стояла на своєму Саллі. — Тільки, прошу, зрозумій мене правильно, Моррісе. Я не менше, ніж ти, осуджую такі зв’язки наших чоловіків з тубільними жінками.

— Оцього вже ти ніколи мені не закинеш, — запевнив її Морріс. — Тубілки брудні; від них погано тхне, хоч деякі замолоду й бувають досить привабні. Але вбий мене, не розумію, як може порядна людина мати з ними щось спільне. І найгірше те, що є негідники, які викрадають цих жінок і ґвалтують їх, а іншим доводиться розплачуватись за чужі гріхи.

Саллі це знала. Приємно було усвідомлювати, що Морріс ніколи не водився з тубільними жінками: вони викликали в нього відразу. Морріс і раніше розповідав їй, що сутички між старателями та кочівниками здебільшого виникали саме через те, що білі зазіхали на їхніх жінок.

Тубільці охоче позичали своїх дружин білим, але вважали, що білі за це повинні ділитися з ними всім, що в них є. Коли ж так не виходило, вони перед світанням вчиняли раптові наскоки на старательські табори і засипали їх хмарами списів, а білі відповідали стріляниною з рушниць, проливаючи кров тубільців. Починалась кривава ворожнеча. В свідомості тубільців всі білі належали до одного племені й були відповідальні за злочин кожного свого одноплемінника. Це був їхній закон — єдиний закон, який вони знали: око за око, зуб за зуб!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Буремні дев'яності»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Буремні дев'яності» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Річард Метісон - Я — легенда
Річард Метісон
Річард Адамс - Небезпечнi мандри
Річард Адамс
libcat.ru: книга без обложки
Річард Адамс
Николай Мамаев - Рейс на Катар (сборник)
Николай Мамаев
Игорь Хорт - Катар
Игорь Хорт
Станіслав Лем - Катар
Станіслав Лем
libcat.ru: книга без обложки
Річард Бах
Докінз Річард - Ілюзія Бога
Докінз Річард
Річард Докінз - Ілюзія Бога
Річард Докінз
Отзывы о книге «Буремні дев'яності»

Обсуждение, отзывы о книге «Буремні дев'яності» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x