Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

В загальному реготі тоне лайка Тупого Кайла. Так ллється некваплива дружня розмова, перекидаючись з одного на інше, а іноді переходячи в палку суперечку. Та ось багаття згасає, голоси стихають, і старателі йдуть у трактири або, вирішивши, що час уже спати, розходяться по своїх наметах.

Серед старателів, що працювали на ділянках з розсипним золотом, а також гірників з рудника Кассіді та відкритих кар’єрів на Марітані, Саллі знала багатьох. Проходячи мимо чи вмощуючись у колі біля багаття, вони скромно і шанобливо казали їй: «Доброго вечора, місіс».

Тут були Елі Нанкерроу та його напарник Піп Ярн, Сем Маллет, Браун — Тупе Кайло, Доу Динаміт, Янкі Набрида, Томпсон Верблюд, Ден О’Салліван — Танцюрист і Тессі Ріган, а також Довготелесий Джім, візник з Квінсленда, його товариш Клері Мак-Клерен та Унк Трегурта, старий корнуелець з сивою кучерявою борідкою.

Елі та Піп Ярн теж були корнуельці; завбачливі й пронозливі люди, вони мали гарну ділянку на Браун-Хіллі. У себе на батьківщині Піп Ярн був проповідником. «Поки не спився», — пояснював Унк. Елі допоміг йому в біді й забрав з собою сюди в Австралію. Їх рідко бачили порізно. Та на приїсках всі корнуельці завжди трималися купи.

Сем Маллет мав знамените ім’я. Коли він напивався, то вважав за необхідне нагадати кожному стрічному, що звати його Самюель Вордсворт; але взагалі Сем був поважний і розсудливий коротун, не схильний до бешкетування і дуже небалакучий. Здавалось, він завжди був заглиблений у якісь роздуми, а коли говорив, то тільки до діла. Тупе Кайло, його товариш, навпаки, здатен був наговорити за двох. Це був жилавий, верткий і енергійний чоловік, з різким, верескливим голосом, з єдиним оком та перебитим носом. Тупе Кайло врятувало йому життя, любив пояснювати він. Якось у бійці його вдарили кайлом, та завдяки тому, що воно було тупе, «к бісовій матері полетіла тільки краса». І він «глибоко вдячний тому кайлу»! Нікого й не цікавило його справжнє ім’я.

Ден О’Салліван, рослий ірландець, з м’ясистим, попеченим на сонці обличчям, хвалькуватий і життєрадісний, без упину снував між своїм наметом та ділянкою і завжди приносив приголомшливі новини.

Томпсон Верблюд рухався повільно, був незграбний і відлюдкуватий, а гострий блиск його сталево-сірих очей свідчив про те, що він витриваліший за будь-якого верблюда і витримав немало розвідок у таких безводних місцевостях, де інші напевне загинули б.

Янкі Набрида скидався на американського індіанця — ставний, вродливий, з гладеньким чорним волоссям і смоляними очима. Але, за його свідченням, він воював проти індіанців під командою полковника Коді. До того ж він був циркови наїзником, а його сестра жила в жіночому монастирі. Вони з Фріско знали один одного віддавна і працювали разомна інших приїсках; тепер напарником Набриди був Тедді Доу, й вони успішно добували золото на своїй ділянці південніше Кассіді.

Люди на приїску безперервно мінялись: одні поверталис з розвідки, інші вирушали в похід за сотні миль. Були й такі, що за прикладом Елі Нанкерроу та Попа Ярна, Сема Маллета й Тупого Кайла взялись за промислову розробку ділянок і були цілком задоволені своєю здобиччю на Хеннані.

Сем і Тупе Кайло ніяк не хотіли примиритися з тим, що вони могли б мати прибуткову ділянку на кряжі, якби вели розвідку саме там, а не пішли в похід на Маунт-Юл. Тупе Кайло без кінця розповідав про це.

— Дві-три сотні хлопців, у тім числі й я, з повозками та запасом харчів подалися шукати золоті гори і зайшли казна-куди від найкращої ділянки в країні, — бідкався він. — На першу ніч ми зупинилися біля підніжжя горбів на Дев’яностій Милі. Том Фленнінган, Педді Хеннан та Ден Ші наздогнали нас і почали розпитувати про подробиці походу. Вони були в розвідці і повернулись у старий табір, тільки-но ми звідти вийшли. Вони загнуздали чотирьох коней, що паслись в чагарях, і помчали слідом за нами. Десь через пару днів ми стали табором у низині й сіли ввечері пограти в карти, коли бачимо — повертається Педді. Каже, що в нього лопнув міх і він з своїми напарниками зостався без води. Отож і їде тепер на Дев’яносту Милю по воду.

Ми рушили далі, навіть не підозрюючи про те, що сталось насправді. Потім Ден Ші розповідав, що Фленнінган знайшов перше золото біля Маут-Шарлотт — невеличкий самородок та кілька пристойних зразків.

Ден сказав, що йому подобається ця місцевість. «В таких горах, схожих на цукрові голови, завжди є золото, це точно», — запевнив він Педді Хеннана. Вони вирішили зупинитися тут і провести розвідку. Фленнінган та Педді Хеннан пішли шукати воду й за кілька миль набрели на болітце, проте воно подарувало не більше кварти води. Тоді Педді поїхав назад, у бік Кулгарді, але вночі випав дощ, і коли наступного ранку Педді повернувся до свого табору, Фленнінган показав йому цілу пригорщу золота, взятого у виярку біля Марітани.