Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Коли поїзд відійшов, старателі зібралися на мітинг на прилеглій до вокзалу вулиці.

— Двох наших товаришів кинули за грати, — сказав Боб Горрі. — Це початок. Якщо вони запроторили двох, їм доведеться запроторити ще дуже й дуже багатьох. Інші займуть робоче місце кожного арештованого. Ми будемо продовжувати розробляти розсипи на наших ділянках. І якщо відмова підкоритися наказам інспектора Хейра вважається образою суду — значить, їм доведеться притягти до суду тридцять тисяч старателів.

— Ура Біллу Брею та Пету Х’юзу! — загриміло у відповідь.

Одразу кілька чоловік зголосилися працювати на ділянках Білла й Пета, аж поки тих не випустять з в’язниці. Сотні старателів на повен голос заявили про свою рішучість бути такими ж стійкими та мужніми, як їхні товариші Білл Брей і Пет Х’юз.

Було вирішено негайно йти до містера Морана, депутата парламенту й одного з верховодів синдикату Айвенго. Натовп зупинився перед готелем, у якому він жив, і почав хором співати пісеньку, що її завжди мугикав Чарлі Моран на холостяцьких гулянках і коли був під чаркою.

Старателі просили містера Морана вийти до своїх виборців і поговорити з ними. Моран відмовився.

Поліцейське управління робило спроби очистити вулиці, алемісцеві констеблі воліли краще не зв’язуватися з старателями в цей день. Хтось змайстрував опудало, що мало уособлювати міністра гірничої промисловості. Під схвальний рев натовпу опудало повісили на ліхтарі на вулиці Марітани. Потім його підпалили.

Години за дві натовп угамувався. Це було несамовите й нестримне шаленство сотень засліплених гнівом людей, спинити яке ніхто не наважився; але воно не спричинилося до руйнувань. Потерпілих не було, розповідав потім Дінні, коли не рахувати опудала пана міністра, а хлопцям буча пішла на користь: і собі розважили душу, і урядові показали, яка сила стоїть за Спілкою захисту старательських прав та її політикою пасивного опору.

Воспер відвідав засуджених у фрімантлській в’язниці.

Згодом з міністерських кіл дали зрозуміти, що Брей та Х’юз повинні лише покаятися за свої дії і звернутися з клопотанням до інспектора, — тоді їх негайно звільнять. Воспер повідомив Міка Меньйона, що обидва в’язні ладні просидіти все життя за гратами, а не проситимуть про звільнення на таких умовах.

Пет Х’юз сказав:

— Зробити так — значить визнати, що ми йшли проти закону і намагались вкрасти золото в Айвенгівського синдикату. Але ж насправді це вони хочуть нас обікрасти. Ми скорилися перед силою, проте ми не відступимо ні на крок.

«Нехай уряд і далі кидає старателів у в’язниці, — писав Воспер. — Скоро вони будуть забиті мужніми, незламними людьми, готовими на будь-які жертви. Міністерство змушене буде припинити свої знущання».

Старателі продовжували працювати на своїх ділянках на айвенгівському наділі. Ще двоє з них були заарештовані й кинуті за грати. На приїску Булонг також двоє старателів потрапили до суду, а звідти — у фрімантлську в’язницю.

Події на руднику Айвенго стали причиною жорстокої сварки між Дінні та Олфом.

— Як ти можеш таке говорити, Олфе!—обурювався Дінні. — Чи ти вважаєш мене за дурня? Якщо ти зробився управляючим, то це ще зовсім не означає, що ти з спокійним сумлінням можеш перекинутися на бік отих мерзотників, що заарештовують і ув’язнюють людей тільки за те, що вони захищають свої права!

— Закон про добування золота вийшов раніше, ніж на Заході знайшли глибокі розсипища, — відповів Олф.

— Це брехня! — скипів Дінні. — Глибокі розсипища розроблялися біля Лейк-Остіна і в Нанніні ще з дев’яносто другого року. Та й не в тім річ. Ти знаєш не гірше за мене, що на всіх наших приїсках розсипне золото вважалося золотом бідняків. Старателі завжди мали право добувати його. Багатії й без того одержують наділи по двадцять чотири акри і розробляють жили машинами та різною технікою. Але що станеться з нами, коли вони в такий спосіб загарбають всю землю і зовсім позганяють з неї старателів? Доведеться просто подихати з голоду, і це ти теж чудово розумієш.

— Подвійного володіння не повинно бути, — сказав Олф роздратовано. — Неможливе таке становище, коли промисловець володіє наділом, а старателі мають право відміряти й закілковувати собі ділянки — двадцять п’ять на двадцять п’ять — всього за п’ятдесят футів від жили.