Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Коли оплески, викликані промовою Воспера, вщухли, слово взяв інший член парламенту — Олдхем, що приїхав разом з Воспером. Сам він ніколи не працював на приїсках, сказав Олдхем; але, побувавши на цих зборах і ознайомившись з питанням, переконався, що право на боці старателів. Проте вони повинні боротися за нього конституційним шляхом, спираючись на закон. Інакше, наголосив Олдхем, їхні вороги скористаються будь-яким порушенням порядку, найменшою непокорою з боку старателів для того, щоб перекрутити суть справи.

Пасивний опір, боротьба у вузьких рамках законності не всім старателям припали до душі. Проте більшість погодилася з Міком Меньйоном та Воспером. Вони зуміли переконати старателів, що їхній козир — це приїскове законодавство, яке нспектор та уряд намагалися перекрутити на догоду золотопромисловим компаніям.

Збори ухвалили резолюцію, що проголошувала права старателів усіх золотих приїсків Західної Австралії.

Резолюція пройшла під таке одностайне оглушливе «ура», що гладкі, випещені коні кінної поліції, розставленої на деякій відстані довкола зборів, злякано шарахнули. Та й самі поліцейські були неабияк збентежені, наочно пересвідчившись у тому, яку грізну силу являє собою старательська організація. Повертаючись назад до поліцейського управління в Калгурлі, вони не без страху думали про виконання своїх службових обов’язків у найближчі кілька місяців.

Будинок управляючого рудником Айвенго — примітивна споруда з оцинкованого заліза — стояв недалеко від шахти. При ньому була загорода для хазяйських коней, а ззаду будинок захищав од вітру густий живопліт.

Над шахтою був установлений кінний коловорот, і стара шкапа з ранку до ночі шкандибала туди й сюди під палючим сонцем, викачуючи з глибокого підземелля воду. Сім тисяч галонів на день з самої лише головної проходки, казали старателі. Хіба не ясно, над чим вони там трудяться! Та й відвали також не менш промовисті: величезні купи золотоносного піску, навалені побіля шахти, охороняв від зазіхань старателів спеціально поставлений Карлейлом сторож. Старательські ділянки були розкидані довкола головної шахти впереміж з іншими шахтами, шурфами з ручними лебідками, відвалами та ямами, що надавали місцевості такого вигляду, ніби тут господарювала ціла армія земляних щурів.

Того ранку, за свідченням Дінні, на ділянках працювало сотні півтори старателів; нараз поширилася чутка, що прийшов наказ п’яти партіям старателів, які копали землю глибше десяти футів, припинити роботу. Кілька днів тому на загальних зборах було одностайно вирішено продовжувати працювати, але не чинити опору, якщо когось наміряться арештовувати за невиконання урядової постанови.

Всі знали, що на підкріплення місцевій поліції з Півдня прибув спеціальний поліцейський наряд. Мік Меньйон застерігав старателів, щоб вони не піддавалися на провокацію. Він нагадав їм, що Спілка захисту старательських прав виступатиме тільки в межах легальності й що будь-яке порушення порядку на цій стадії боротьби може дуже зашкодити справі.

— Давайте візьмемо себе в руки, друзі, — говорив Мік. — Доведемо урядові, що організація робітників, які борються за свої права, вміє дотримувати дисципліни. Нелегко, звичайно, дивитися, як ці іроди тягнуть до буцегарні твого товариша, й не зацідити їм у зуби… але доведеться. Не наражайтеся на cутички з поліцією. Тузам з Айвенгівського синдикату це було б дуже на руку. Але я певен, що вони не діждуться такої втіхи, і тоді ми переможемо по всій лінії.

Того ж таки дня, перед обідом, з’явився судовий пристав «у шовковій сорочці та штанцях до колін», як змалював його Дінні, з наказом на п’ять старательських партій. Йому довелося надсаджувати горлянку, згинаючись над кожною ямою, щоб допитатися, на якій глибині працюють старателі, і майже щоразу він одержував ту саму відповідь: «Двадцять футів!»

Наказ опустили вниз у цебрі, але старателі не припиняли роботи. Тоді з’явилась поліція. Білла Брея та Пета Х’юза заарештували. На ділянках було достатньо старателів, щоб дати поліцейським одкоша, і в усіх так і чесалися руки. Проте Білл та Пет не втратили розуму.

— Спокійно, хлопці, не гарячкуйте, — сказали вони. — Адже ми цього чекали. Міцно тримайтеся гурту і стійте на своєму. Але нехай буде порядок, як велів Мік.

Поліцейський віз покотив по дорозі, а старателі, схвильовані, злі, неспокійно тупцялись на місці, насилу стримуючи бажання розтрощити його на друзки і звільнити своїх товаришів. Але Дінні та ще дехто з старателів угомонили решту. «Це — перше випробування, — казали вони, — не забувайте про рішення, яке ми ухвалили».