- Варта 3128?
- Так.
- Гарцежи, як вам казав, уже на лінії фільварків польських. Навпроти вашої дільниці будуть, мабуть, тільки кінні загони… У них, здається, маневри. Дивіться там пільніше. Все.
- Слухаю.
І Трохименко, підвівши чоло, поклав рурку телефону.
Все трапилося так несподівано і так раптово, що годі було деталізувати розпорядження начальника застави… Ясно й так: пильніше вартуй кордон!
Трохименкова рука лежата ще на рурці телефону; десь на обрії -уявляв собі -от-от повинні з'явитися гарцежи -тоді, мовляв, розпочнеться справжня варта - без нудьги, без дитячих споминів… Така, може, як недавно на Амурі!
- У них, здається, маневри… - звучали ще слова начзастави.
І раптом праворуч, на межі кордону, хтось важкий, з чорними латками на спині, колесом шубовснув у воду… Аж запирхкав.
З розгону, безцеремонно ламаючи крихке стебло пшениці, невідомий Трохименкові злочинець спробував перейти кордон ясного, сонячного дня!
Червоноармієць хапливо, звичним рухом, повернув навскоси рушницю й підкинув її на руку, щоб краще було взята йому на мушку зухвалого шпигуна чи контрабандиста
- Не втічеш, голубе… ні,-підбадьорюючи сам себе, тихо приказував Трохименко.
Він розкрив уже рота, щоб гукнути звичайне в таких випадках «стій», хоч добре знав, що такий зухвалий перехід кордону вимагав у першу чергу кулі; правда, постріл на кордоні не завжди буває виправданий, і не такий уже героїчний вчинок - випустити кулю, а ще гірше - не влучити, пустити її в небо синє…
Трохименко був блідий, схвильований і всю силу волі скупчив на одному: влучити. За всяку ціну влучити невідомого ворога.
То нічого, що пострілом він викриє своє замасковане місце, що вогненна лінія кордону з тривогою - по обидва боки Збруча - випускатиме на сполох кулі вгору, то все - дурниці, не варті серйозні уваги.
Дипломати по обидва боки ріки будуть собі на дозвіллі вивчати, з якого боку був перший постріл, а йому, Трохименкові, треба затримати ворога, а коли не пощастить - подарувати йому кулю в далеку дорогу…
Так розуміє він, червоноармієць, своє завдання.
…Трохименко скригнув з люті зубами, плюнув кудись зозла аж на дуло рушниці і, незадоволений, впівголоса вилаявся; далі поволі спустив мушку з чорної латки на воді і, все ще схвильований, втопив очі в одну точку: на велику ікласту голову свині.
- От історія! Сказати комусь соромно навіть - свиню замість шпигуна хотів забити!…
І все-таки Трохименко не знав, що йому слід зробити негайно, щоб урятувати безглузду ситуацію: підвестися-незручно, він викриє тоді своє замасковане місце, чекати ж, поки Минка сама впорає цю божевільну свиню, теж не випадає… Проте вирішив зачекати.
На березі річки з усіх боків оточена галасливими поросятами бігала Мішка й кричала:
- Де ото ти залізла, очі тобі вилізли б?
А свиня на крик не зважала; тріпаючи головою, капловуха купалася, видно, в Збручі з великою насолодою; вода блискучими краплинами стікала їй по щетині, а вона ще з більшим завзяттям пирхкала й задоволено рохкала.
- Палю, пацю… вилазь уже, - вговоряє Минка свиню, а сама тихо плаче край берега великими невтішними сльозами.
На крик Минчин по той бік кордону-ріки підвівся польський жовнір; у Трохименка глибоко десь закралася думка, чи не збираються Минка з жовніром відвернути його увагу, щоб у цей час хтось проскочив лінію кордону? Може, підговорили Мінку нарошне загнати в річку свиню?…
І Трохименко ще з більшою пильністю стежить за найменшим рухом Минки й жовніра.
Зелена каска з одноголовим білим орлом над лобом хитнулася на стежці раз-другий- польський жовнір, удаючи, ніби його зовсім не цікавить крик над рікою, ступив декілька кроків до берега: дивився на більшовицьку свиню.
Ні, Трохименко не буде й собі підводитися на ноги, як то зробив жовнір: навіщо йому викривати свою замасковану засідку?
Він певний, Минка незабаром вижене з води свиню; хтось надійде, може, допомогти їй, а не треба - заради такої дрібниці - турбувати телефоном Катінкіна… Шпигувати ж на користь панів поляків Минка, на його думку, ніколи не буде… Та й уговорити її на такий злочин не так уже легко.
А тим часом задоволена, очевидно, з теплої води й затишку свиня й не збиралася рушати звідти з доброї волі; повертаючи к сонцю то один бік, то другий на мілкому дні Збруча, вона зовсім забула за Минчину владу над собою; більше того, шукаючи глибшого місця, вона лягла лівим боком на території кордону польського-підсунулася аж під самий берег.
Читать дальше