Ярослав Гашек: Пригоди бравого вояки Швейка

Своє «закінчення» Гашеківського «Швейка» К. Ванєк завершив сценою здачі у російський полон бравого вояки. Уважний читач зверне увагу на те, що письменник намагався у «закінченні» наслідувати стилістику Я. Гашека, своєрідність структури твору свого попередника, прив’язати до Гашеківської оповіді сюжетні лінії і характеристики персонажів «закінчення», котрі були «задіяні» ще у романі Я. Гашека. Найбільшу увагу К. Ванєк приділив бравому воякові Швейку, образ якого окреслений так, що на перший погляд є майже тотожним Гашеківському персонажу. Все це є свідченням майстерності К. Ванєка у наслідуванні «еталонного тексту» Я. Гашека.

У світовій літературі можна знайти не один приклад того, що до популярних творів відомих письменників іншими авторами дописувалися «закінчення», «продовження» і т. ін. (наприклад, до творів Ч. Діккенса, І. Франка, М. Мітчелл тощо). Отже, і «закінчення» роману Я. Гашека К. Ванєком продовжує цей список. Разом з тим, читаючи це «закінчення», ми можемо спостерігати, як поступово проявляються розбіжності і у розвитку окремих сюжетних ліній, і у малюнку характерів персонажів та їх вчинків, і у мовній характеристиці, і, насамперед, у загальній концептуальній спрямованості твору. Носій головної ідеї — бравий вояка Швейк — у Гашека іронізує, глузує і сміється над всіма і навіть над самим собою. У К. Ванєка він також протистоїть безглуздій і жорстокій мілітаристській машині, війні в цілому, але на відміну від Гашеківського героя — це людина «поранена» війною, його сміх з присмаком гіркоти, його вчинкам і «подвигам» бракує безпосередности, закладеної в його характері Я. Гашеком, а відтак відсутні соковитість народного гумору і привабливість народної вдачі, так характерних для цього персонажа у змалюванні Я. Гашеком. Природно, що ці «вади» у зображенні Швейка К. Ванєком, закладені не лише різницею людської природи обох письменників, а й відмінністю їх поглядів на події, котрі вони зображали. Немалу роль в цих розбіжностях відіграє також несумірність їх літературного обдарування, а відтак і художнє відтворення сюжетних колізій в романі.

І якщо у «закінченні» ці розбіжності лише намітилися, то особливо вони стають відчутними у Ванєківських «Пригодах бравого вояки Швейка в російському полоні та революції», котрі були опубліковані празьким видавцем А.Синеком у 1924 році. Довгий час ця книга К. Ванєка не перевидавалася і лише у 1991 році після майже півстолітнього замовчування вона вийшла у видавництві «Ческословенский спісовател» з ґрунтовною післямовою чудового знавця життя і творчості Я. Гашека Р. Питліка, котрий повернув, тим самим, чеській літературі не лише призабуте ім’я К. Ванєка, а й цікавий зразок т. зв. «воєнного роману» [191] Pytlk R. Doslov // Vanek K. Svejk v ruskem zajet a revoluci. Praha, 1991. .

К. Ванєк був обраний видавцем А. Синеком як автор, котрий був спроможний дописати «закінчення» Гашеківського «Швейка», невипадково. Крім літературного хисту він мав у своїй біографії моменти, котрі «ріднили» його з Гашеком: він як і Я. Гашек був обдарованим літератором, як і Я. Гашек сидів в австрійських окопах в часи Першої світової війни, як і Я. Гашек добровільно здався у полон, як і Я. Гашек автор «закінчення» відчув на власній долі і пізнав на власному досвіді, що таке російська дійсність тих буремних років. Крім того, К. Ванєк опублікував після повернення у 1919 році в Чехословаччину книгу репортажів про свої враження від перебування в Росії «Харашо, пан, да!» (1920). Ця книга є яскравим документом подій тих часів, оскільки написана у формі щоденника простого солдата, котрий без пафосу описав жах і бруд, горе і смерть, котрі принесли людям війна і розбрат у країні. Отже він був «підготований» до того, щоб завершити в міру свого таланту безсмертний твір свого попередника, а також написати його оригінальне продовження, в котрому висвітлив своє бачення коренів світової війни і прогнилого бюрократичного, бездарного і бездушного режиму.

Навколо роману К. Ванєка «Пригоди бравого вояки Швейка в російському полоні та революції» довгий час точилися дискусії. Деякі сноби від літератури називали автора «злочинцем», котрий думає лише про гроші, спекулюючи на популярності свого приятеля. Окремі критики дорікали К. Ванєку, що в його творі багато натуралізму, жовчі та брутальних сцен і виразів. Але в цьому і полягала концепція К. Ванєка — написати гірку і терпку правду про війну, як її бачив звичайний вояк, котрого примусово післали на поля кривавої бойні, в цьому і полягав пафос боротьби письменника проти війни. Такий підхід до зображення подій світової війни можна побачити і у творах інших авторів світової літератури, котрі писали про війну у ті часи. Ось чому відома чеська письменниця Марія Майєрова, прочитавши роман К. Ванєка, назвала його спадкоємцем Ярослава Гашека. Так, роман Я. Гашека відчутно відрізняється від твору К. Ванєка, але при цьому не слід забувати про те, що «коли двоє роблять одне і те ж — це не є одне і те ж» (Р. Питлік) і в цьому полягає «зерно правди» кожного талановитого художнього твору.