Як схопиться ж мій Черевань: - Бгатику,- каже (бо трохи картавив),- чи се ти сам, чи се твоя душа прилетіла послухати божого чоловіка? Да й обнявсь і поцілосавсь із Шрамом, як із рідним братом. Божий чоловік і собі простяг руки, як зачув Шрамів голос. Зрадів дідусь, що аж усміхавсь. - Бувай же,- каже,- здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козакованнє. А Василь Невольник, стоючи коло нях, собі радується, похитуючи головою. - Боже,- каже,- правий, боже правий, ссть на світі такі люде! - Яким же, бгате, оце случаєм? - питає зараз Черевань. Шрам одвітовав, що на прощу до Києва, да й спитав сам у божого чоловіка: - А тебе ж, діду, звідки і куди господь несе? - В мене,- каже,- одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тіг помиловані будуть… - Так, батьку мій! Так, мій добродію! - перебив йому Василь Невольник.- Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову! - Не мені дякуй за се, Василю,- каже божий чоловік,- дякуй богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів. - Хіба ж я йому не дякую? - каже Василь Невольник.- Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бусурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати. Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся. - Казнає-що ти,- каже,- городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців та Збаража носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама.
Випили по кубку. Тоді Шрам і питає: - Скажи ж мені, божий чоловіче, ти всюди вештаєшся і всячину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром? - Діється таке,- одвітує божий чоловік, важко здихнувши,- що бодай і не казати!
Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками. - А старшина ж із гетьманом на що? - Старшини там багато, та нікого слухати. - Як нікого? А Сомко? - А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати. - Як же се так? - А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так, отже, захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. «Чия сторона?» - «А ти чия?» - «Васютина».- «Геть же к нечистому, боярський підніжку!» - «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» - Себто, бач, що
Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо.
Отак зітнуться, да й до шабель. Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив. - Та потривай же,- каже,- адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці? - Одностайне,- каже,- і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А
Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою - той і вимудровав щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада Козєлецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть. - Якого се Брюховецького? - аж скрикнув Шрам.- Що се ще за проява? - Проява,- каже,- така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте
Іванця? - Отак! - кажуть,- іще б не знати чури Хмельницького! - Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка? - Чули,- каже Шрам.- Що ж по тому? А Черевань: - Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? - Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана. - Га-га-га! - засміявсь Черевань.- Одважив солі добре. - Одважив солі добре,- каже божий чоловік, да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш:
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу