Алессандро Мандзоні - Заручені

Пробуючи вивільнитися, Ренцо закричав:

— А це що за зрада? Та ще й чесної людини!

Однак уповноважений, у якого для кожного мерзенного вчинку були хороші слова про запас, став умовляти юнака:

— Ви вже потерпіть: вони виконують свій обов'язок. Що вдієш? Усе це пусті формальності: адже ми не можемо обходитися з людьми так, як нам цього б хотілось. Якби ми не виконували того, що нам наказано, то, либонь, нам було б куди гірше, ніж вам. Тож уже трошки потерпіть!

Поки він говорив, двоє, що тримали кілочки, повернули кулаки. Як норовистий кінь, відчувши вудила, Ренцо миттю заспокоївся й вигукнув:

— Терпіння!

— Молодець, синку! — зауважив уповноважений.— Отак усе в нас піде гаразд. Що вдієш! Звичайно, все це неприємно, хіба я сам не бачу? Але ж, добре поводячись, ви відразу й звільнитесь. Я бачу, ви настроєні цілком розважливо, тож хочу допомогти вам і, задля вашого ж добра, дам вам іще одну пораду. Ви вже мені повірте, я в цих справах набив руку: ідіть прямо-прямісінько, не роззираючись на всі боки, не привертаючи до себе уваги. Тоді вас ніхто не помітить, ніхто нічого не побачить і не буде заплямована ваша честь. Не мине й години, як ви опинитесь на волі. Адже в нас стільки всяких клопотів, що вас постараються спекатися чимшвидше, та й я вкину слівце... Ви повернетесь до своїх справ, і ніхто й не знатиме, що ви побували в поліції. А ви,— провадив він далі, звертаючись із суворим виразом до поліцейських,— глядіть мені, не кривдіть цього хлопця: я його заступник. Свої обов'язки ви повинні виконувати, але пам'ятайте, що він — чесна людина, пристойний хлопець, який дуже скоро буде на полі, і він цінує свою честь. Ідіть так, щоб ніхто нічого не помітив: наче ви просто благородні люди, прогулюєтесь у товаристві.— І владним голосом, грізно насупивши брови, закінчив: — Ви мене зрозуміли? — Відтак, уже розпрямивши брови й повернувши до Ренцо обличчя, яке відразу повеселішало й ніби промовляло: «О, ми, звичайно, друзі»,— знову шепнув йому: — Розважливість насамперед! Дивіться на мене: йдіть зосереджено й спокійно; покладіться на того, хто бажає вам добра. Ходімо.

І вони рушили вперед.

Проте, слухаючи всі ці гарні слова, Ренцо не повірив жодному. Не повірив він і в те, що уповноваженому він дорожчий за його помічників і що той так піклується про його репутацію. Та ще й збирається допомогти йому. Ренцо чудово зрозумів, що цей благородний чоловік, побоюючись, коли б дорогою арештантові та не трапилося зручної нагоди вивернутися в нього з рук, наводив усі ці чудові доводи, аби тільки відвернути його від наміру знайти слушну нагоду й скористати з неї. Тож усі вмовляння та поради уповноваженого тільки утвердили Ренцо в намірі, який виник у нього раніше, а саме: діяти якраз навпаки. Проте хай ніхто не подумає, що уповноважений був недосвідчений новачок у своїй справі. Такий висновок зовсім неправильний. За запевненням нашого історика, очевидно, одного з його друзів, плутяга він був несосвітенний, але в цю хвилину страшенно хвилювався, й тому слова його звучали непереконливо. Повірте мені, що в інший час і за інших обставин він перший посміявся б з того, хто, бажаючи обкрутити когось круг пальця, вдався б до жалюгідної спроби виставити свої домагання як безсторонню, дружню пораду.

Але така вже властива всім людям особливість: коли вони схвильовані, занепокоєні й бачать, що хтось інший може вивести їх із важкого становища, вони настійливо, під усякими приводами, просять про це. Так само й хитруни, якщо вони занепокоєні й налякані, підкоряються цьому людському законові. І тому вони в таких випадках дуже жалюгідні на вигляд. Хитромудрі вигадки й тонкі хитрощі, з допомогою яких вони звикли здобувати перемогу, які стали для них ніби другою вдачею і які — коли вдатися до них своєчасно, з потрібним душевним спокоєм і ясністю думки — завдають удару влучно й приховано, а після вдалого завершення справи стають відомими й викликають загальне схвалення,— саме їх хитруни, потрапляючи в скрутне становище, застосовують сяк-так, наосліп, без усякої вишуканості й тонкощів. Зрозуміло, у кожного, хто бачить ці хитрощі та старання, вони викликають лише жаль і сміх, і той, кого ці хитруни силкуються обдурити, намагаючись нічим не виявити себе, навіть з невеликою пильністю чудово помічає всю їхню гру й обертає всі ці хитросплетіння проти них же самих. Тим-то доводиться всіляко радити професійним хитрунам, щоб вони повсякчас зберігали цілковиту присутність духу або ж завжди намагалися триматися в більшості, що, певна річ, іще надійніше.