Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні

Мотря нічого не одказала. Чіпка знявся, знову вийшов з хати та проходив по надвір'ю мало не до світа білого.

На другий день поїхав Чіпка до тестя. Теща й жінка стріли його перелякані. Вони повели його у колись Галину хатину. Явдоха щось довго-довго шептала йому, ламаючи руки. Вона була, як полотно, бліда-перелякана. Галин погляд світився тяжкою мукою. Прикро й глибоко дивилась вона на чоловіка, немов казала: "Он, бачиш!"

Чіпці одначе було тепер не до того. Побалакавши нишком з Явдохою, він пішов у світлицю. Звідти доносилось до них страшенне стогнання. У світлиці на ліжку лежав Максим, перегнувшись удвоє. Раз поз раз з грудей у його виривались тяжкі "охи", раз поз раз він схоплювався руками за перегнуту спину. Його мучений вид уразив Чіпчине серце - аж забігала мишка… Явдоха підступила до недужого.

- Максиме! - обізвалась вона.

- 0-ох! - одказав Максим, важко зітхнувши.

- Чіпка приїхав.

- Тату! здорові були,- привітавсь Чіпка, підступивши до ліжка.

- Ох-о-ох!..

- Чого се виР.-Максим несамовито скрикнув •- і схопився обома' руками за спину. Скривлений у рота вид показував страшні болі. Він похлинувся, закашлявся…- Забулькотіло в грудях; Максим виправивсь, тріпнувсь, розкрив широко очі, провів ними хижо по всіх… То був останній погляд - погляд наглої смерті… Явдоха мер* щій накинула на вид чорний платок.

Як підняли платок,- Максима уже не було… Мука застигла у його на лиці, виглядала широко розкритим, скривленим ротом, витріщеними очима…

Галя глянула - і скрикнула… "Умер!.. умер!.." - кричала вона не своїм голосом, вибігаючи у кімнату і кидаючись на ліжко лицем у подушки.

Чіпка зиркнув - і затрясся… Він ніколи не бачив такого страшного, холодного погляду. Перед ним війнула друга смерть - бабина. Там - тихо, наче забуваючись або засипаючи, упокоювалась добра душа. Тут - з страшним болем, муками та прокльонами покидала вона землю… Голова в Чіпки закрутилася, за-чуманіла. Він закрив на хвилину очі і опустив бліде лице на груди…

Одна Явдоха якось видержала. Вона знову прикрила чорним платком Максимову голову, сіпнула Чіпку за рукав і вийшла з ним з хати, боляче стуляючи очі, з котрих туга ледве видавила дві сльозини…

А в Гетьманському пани раділи, що по їх сталося. Вибори утвердили, а на Чіпчину жалобу через справника послали одказ.

Ось одкрилась і земська рада. На раду прибули одні пани: селяни не поїхали. Одні, як Лоза, через те, щоб не чути такої бридкої лайки та ганьби, яку вони чули од станового на виборах; а другі не поїхали-за возовицею. Саме хапалися з нею, бо дощі - як затялися: щодня та й щодня… Радили раду одні пани…

'Через тиждень чутка про ту раду оббігла цілий повіт. Перш усього розказували, яке велике жаловання положили членам в управі; потім того жалілися на якийсь чудний налог з землі: у кого її більше, той платить менш, а в кого менше, з того й бери; далі хвалилися, що шляхи, греблі й містки будуть рівняти, гатити й лагодити "натурою", тобто мужичими руками…

Чіпці тепер не до того. Його заклопотали хатні клопоти. Треба було тестя поховати, поминати, худобі його порядок дати. Чіпка викрутився цілий місяць, як муха в окропі: ніколи було дослухатись, що люди говорять.

На Параски у Гетьманському ярмарок. Упоравшись коло хазяйства, Чіпка поїхав. Перше-на-перше зайшов в управу. Як же почув, що така біда з ним,- як сто зміїв разом ужалило його серце! Не розпитую-;чи, як, що, за віщо,- від злості він не міг слова вимовити,- вийшов неборак з управи, наче вчадів…,; Голова ходила ходором, кружала, боліла; у висках - (.Т як хто молотком стукав; у очах-жовто, чорно;

Ї? ~ а в ушах - пищало, стогнало, вило… Щоб хоч трохи очуматись, він пішов походити по ярмарку. Ходить (у поміж возами, попід крамницями - роздивляється, - слухає… Тільки й речі, тільки й мови, що про земську раду, про налог!..

- Знаєте? - питає, усміхаючись, один великопо-місний панюга другого.

- Знаю, знаю…

- Синок не уступить батюшці…

- Та кий біс, не то він? То все - Шавкун з Кряжовим… От, голови!!

- Ото їм - всесословність! Хотіли рівноправності - оце їх і порівняли… А то справді - всяка наволоч дере ніс угору… Нехай же тепер знають!

- Оце самоуправа!! - запихкавшись, з переляканим видом, стрічає мілкопомісний панок сусіду.- Чули про налог?

- Де ж не чути? Добре далеко розходиться, а лихе - ще далі…

- Оце так! - підскакує третій полупанок.- Цього ще не було, щоб без сорому, прилюдно, у вічі казали: хто має на десять рублів.-з того бери руб; а хто на тисячу - копійку! А тепер, при самоуправі, діждали… _ їм що? - четвертий каже.- Вони собі повбирались в управу, лущитимуть з нас грошики -, та й ні гадки!..