Леся Українка - Руфін і Прісцілла

Кай Летіцій

Закон карать повинен тільки вчинки.

Аецій Панса

Так сам же ти казав — злочинна секта.

Кай Летіцій

Але ж не кожний, хто сектяр, — злочинець,

він тільки легше може стать злочинцем,

ніж несектяр.

Руфін

Для мене се непевно.

Бо се ж відомо, що тих всіх злочинів

ніхто ще не посвідчив віри гідний,

а з нас ніхто не бачив оком власним.

Коли б я був суддею, не впевнявся б

на свідкування темного раба,

на поклепи Кріспіна або Крусти.

Кай Летіцій

По щирості, то й сам я не люблю

таких процесів. Завжди темне дно

буває в них, — його й збагнути трудно,

се хаос, лабіринт, а не процес.

Руфін

От бачиш!

Аецій Панса

Я вже щось не розумію…

(Задумується і повагом п’є вино, не вслухаючись в розмову.)

Кай Летіцій

Та секта ся не тим страшна. Ще зроду

ніхто не розвалив ладу в державі

злочинами такими. Та відомо,

що християни вороги державі;

закон, релігія і вища влада —

ніщо їм не святе. Богам не служать

і культу цезаря не визнають.

Руфін

Скажи по щирості — хіба ти справді

вважаєш цезаря за бога?

Кай Летіцій

(ухиляючись)

Власне,

не цезаря, а генія його.

Руфін

Та хоч і так. Чи думаєш ти справді,

що він, мов Юпітер, найвищий бог,

душа народу римського?..

Кай Летіцій

(сухо)

Руфіне,

мої думки нікому не відомі,

а ділом я закону не ламаю,

та й іншому ламати не дозволю,

поки того закону не скасує

в дорозі правній приналежна влада

і поки я зовусь префектом римським.

Ніякова мовчанка.

Аецій Панса

Я б так постановив: щоб цяя секта

зосталась для самих рабів.

Руфін

Се ж як?

Кай Летіцій

Чому?

Аецій Панса

Бо для рабів вона корисна.

Кай Летіцій здивовано дивиться на нього.

Ні, справді, я в своєму господарстві

се добре перевірив: кожен раб,

як тільки християнство те перейме,

стає покірним, чесним, роботящим,

хоч кия забувай! Я все купую

в послугу християн. Що ж до звичаїв,

то що з раба звичаїв вимагати? —

Аби корився та глядів роботи.

Ну, вільним громадянам — інша річ.

Чутно жіночий лемент у перистилі: «Пустіть мене, я мушу до префекта…» Сей голос перебивається турботним гомоном слуг. В атріум вбігає Сервілія, за нею Прісцілла.

Прісцілла

(утримує Сервілію, хотячи її заспокоїти)

Та не турбуйся, знайдеться синочок.

Сервілія

Де знайдеться? Як знайдеться? Вже ніч!

А я ж його шукаю від полудня!

Пропав! Пропав!

Руфін

(підходить до Сервілії)

Та що з тобою, жінко?

Сервілія

(до Прісцілли)

Чи се префект?

Кай Летіцій

(теж підходить)

Ні, я префект. А що там?

Чого се ти мене турбуєш в гостях?

Сервілія

У мене згинув син, єдиний син!

Кай Летіцій

Так що ж я тут пораджу?

Сервілія

Ох, мій пане!

Се християни… хутко їхнє свято…

Вони його взяли на кров!!

(Голосно ридає.)

Прісцілла

Вгамуйся!

Як можеш ти таке казати!

Кай Летіцій

Слухай!

Чи зопалу ти слово се сказала,

чи привід маєш щось такого думать?

Сервілія

Префекте! В нас сусіди християни,

напевне знаю. А мою дитину

вони раз в раз до себе закликали,

було й додому вже не йде від їх,

бо то ж вони причарували хлопця.

Прісцілла

Та не вигадуй.

Сервілія

Як то «не вигадуй»?

Відома річ, вони чарівники!

Я й то, дурна, не вірила… Ой лихо!

Якби ж я знала, що діжду такого!

Там був один… старий вже дідуган,

так той найбільше вабив… Отже, кажуть,

що він із ним кудись за Тібр подався

та більше й не вертався.

Кай Летіцій

Хто та з ким?

Сервілія

Мій син з тим дідом… Дід же християнин.

Кай Летіцій

А дід вернувся?

Сервілія

Не вернувся й дід.

Кай Летіцій

Де ж він?

Сервілія

Якби ж я знала!

(Раптом падає до ніг Каєві Летіцієві.)

Пане, пане!

Знайди мені, знайди мою дитину!

Служитиму тобі довіку, пане!

Я вільна жінка, та піду в рабині,

тобі служитиму!

Кай Летіцій

(дає їй знак встати. Сервілія встає)

Се не до діла.

Ти хто така? Як звешся?

Сервілія