Леся Українка - Руфін і Прісцілла

і виявив, що відколи вона

до секти прилучилась, то не стала

всіх шлюбних обов’язків виповняти

супроти нього.

Прісцілла

(спустивши очі)

Ти в потребі можеш

те саме виявить про мене.

Руфін

Справді

ти думаєш, що я б се міг вчинити?

Прісцілла

Але ж ти виявив би тільки правду,

сказавши се.

Руфін

Буває часом правда,

якої виявляти не подоба.

Розлуки ми не брали.

Прісцілла

Взяти можем.

Се ж навіть не по правді, щоб я мала

вживати твого захисту й опіки,

спокій твій і безпечність наражати,

коли я справді не жона тобі.

Руфін мовчки відходить і спирається, закрившись тогою, на п’єдестал.

Прісцілла

(підходить до нього і кладе йому руку на плече)

Даремне ти вражаєшся, Руфіне,

я ж тільки те сказала, що повинна б

сказати вже давно, що й ти сказав би,

якби се про сторонніх річ зайшла

в подібній справі.

Руфін

(палко)

Ні! ніколи в світі!

Се, може, в християн такі подружжя,

що тільки й держаться, поки жага

загоду повну має.

Прісцілла

Тільки зрада

шлюб християнський розлучити може.

Руфін

А справжній — тільки смерть. Авжеж, Прісцілло,

хоч зрадила мене ти для Христа,

та я тебе не зраджу ні для кого

і ні для чого. Я тебе пустив би,

я б не держав тебе в неволі в себе,

якби ти раз мені сказала в вічі:

«Пусти мене, бо ти мені бридкий,

ненавидний душі моїй і серцю».

Ти можеш те сказати?

Прісцілла

(з поривом)

Ні, мій друже!

Хоч, може, се була б святанеправда,

але ні серце, ні язик не може

на неї зважитись. О ні, Руфіне!

Хоч би з тобою ми навік розстались,

а серцю був би ти найближчий завжди

з усіх людей.

Руфін

З усіх людей «невірних»?

Прісцілло, договорюй все до краю!

Прісцілла

(щиро)

Я все договорила. Знаю добре,

що ні до кого серце так не б’ється,

нікому так не вірить без вагання

і ні за кого не болить так тяжко…

Руфін

(перебиває з пекучим жалем)

Болить?!…

Прісцілла

Ти знаєш… не питай…

Руфін

Кохана!

(Пригортає її ніжно, дедалі щільніше.)

Прісцілла

(обережно, але твердо визволяється з його обіймів)

Не обіймай мене, Руфіне, так…

Мені ще тяжче від таких обіймів.

Руфін

(з болем, вражений, засоромлений)

А! я забув!.. Ніяк не можу звикнуть,

що ти ж мене зовсім вже не кохаєш!..

Прісцілла

Якби се правда, не було б так тяжко…

Руфін

Скажи ж мені… я не збагну… для чого,

навіщо мучиш ти себе й мене?

Чи се тобі громада наказала,

чи ваш єпископ шлюб наш розірвав?

Яка страшна сувора сяя віра,

що розлучає жінку з чоловіком!

Молох кривавий в хижих карфагенців,

і той таких жертов не вимагав!

Прісцілла

Не вимагає віра сеї жертви,

але моя душа забороняє

мені сей шлюб, поки твоя душа

не може з нею злитись без останку.

Я знаю, — хоч сумна оселя наша,

бо в ній не чутно голосків дитячих, —

сумніш було б, якби дитячу душу

щодня тут катували батько й мати.

Коли б я рано й вечір научала

дитину промовляти «Отченаш» —

я знаю, ти б мовчав, але дитина

завважила б, що все бракує батька

в нас при молитві хатній, і спитала б:

«Чи татко мій — «невірний»?» А коли б

ти перед ларами {10} 10 Лари — за уявленням древніх римлян, боги, охоронці дому і сім’ї, яким у дні родинних свят приносили жертви. У римлян були також і громадські лари — покровителі міст і навіть вулиць. поставив сина,

як вимага традиція латинська,

що мала б я робити? Я не знаю,

чи я б себе примусила мовчати,

і, може б, син, відданий давній вірі,

«сектяркою» назвав би рідну матір.

І певно б нам прийшлося розлучитись,

коли не тілом, то душею й серцем,

і та любов солодка до дітей,

що людям навіть старощі скрашає,

для нас була б гірка, немов полин,

а для дітей отрутна.

Руфін

Може, й так…

То, значить, вже судилося бездітним

мені дожити віку… Ти — єдина

родина в мене. Так невже й тебе

я маю втратити?.. Скажи, Прісцілло, —

якби я не наказував тобі,

а попросив як друг, як твій найближчий,

щоб ти на ті зібрання не ходила,

чи ти послухала б?

Прісцілла

Не можна, друже,

нам, християнам, слухати прохання,