Едгар По: Метценгерштайн

Та серед усього оточення молодого барона жодна душа не сумнівалася в незвичайній, палкій прихильності молодого магната до цього коня з його вогненним темпераментом; жодна душа, крім хіба одного нікчемного, недолугого пажа, чия потворність відштовхувала всіх і на чию думку ніхто ніколи не вважав. Він (якщо його думки взагалі варті згадки) мав зухвальство твердити, ніби їхній пан ні разу не скочив у сідло без несвідомого, майже непомітного дрожу, а коли вертався із щоденної далекої проїздки, обличчя його щоразу бувало спотворене виразом якогось злостивого тріумфу.

Одної буряної ночі Метценгерштайн прокинувся з тяжкого сну, спустився, ніби сновида, надвір, поспіхом сів на коня й помчав у лісові хащі. Така звичайна подія не збудила великої уваги, але челядь дожидала його повернення в гнітючій тривозі. Аж ось, за якусь годину, грізні й величні мури палацу Метценгерштайнів затріщали й задвигтіли під навалою суцільної стіни блідого невтримного вогню.

Коли той вогонь побачили, він уже розгорівся так, що будь-які спроби врятувати бодай частину будівлі були очевидячки марні, і приголомшені сусіди нерухомо стояли в мовчазному, трохи не скрушному подиві. Та скоро нове страхітливе з’явисько прикувало увагу людей і показало, наскільки сильніше хвилювання пробуджує в юрбі видовище людської загибелі, ніж найстрашніші катастрофи з неживими речами.

Довгою алеєю старих дубів, що вела від лісу до парадної брами палацу

Метценгерштайнів, мчав кінь з розшарпаним, простоволосим вершником, мчав швидше й рвучкіше, ніж сам Демон Бурі.

Добре видно було, що верхівець зовсім не володіє своїм конем. Мука на його обличчі, конвульсивні рухи тіла виказували надлюдські зусилля; але жодного звуку, крім одного-єдиного скрику, не вирвалося з його губів, попрокушуваних у нападах смертельного страху. Мить — стукіт копит прорвався різко, твердо крізь рев полум’я та завивання вітру; ще мить — одним стрибком перелетівши браму та рів, огир злетів високо угору по вже хитких сходах палацу і разом з вершником зник серед круговерті вогненних вихорів.

Лють бурі зразу вщухла, і настала понура тиша. Біле полум’я ще огортало палац ніби саваном і, струмуючи в височінь у тихому повітрі, розливало далеко навкруги якесь надприродне сяйво. А з важкої хмари диму над мурами утворилася виразна велетенська подоба — коня.

Живих переслідують пошесті, мертвих — сама смерть (латин.).

Походять від того, що ми не можемо бути самі (фр.).

Мерсьє в “L’an deux mille quatre cents quarante” (дві тисячі чотириста сороковому році (фр.)) серйозно підтримує доктрину метемпсихозу, і Дж. Дізраелі каже, що “нема другої системи такої простої й приступної для розуміння”. Полковник Ітен Аллен, “Юнак з зелених гір”, теж нібито був серйозним прихильником метемпсихозу (прим. автора). (Дізраелі Ісаак (1766–1848) — англійський письменник. Цитата з його книги “Визначні пам’ятники літератури”; Аллен Ітен (1738–1789) — учасник американської революції, автор трактату, де зокрема йдеться й про переселення душ.)

Тільки раз живе у живому тілі: без неї кінь, собака і навіть сама людина, не мають навіть подоби цих тварин (фр.).