Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

Він одягнув жилет і плащ і почав прокладати собі дорогу назад до стежки.

Останні косі промені сонця торкалися лісу.

— Я з тобою не піду, — сказав він, — так буде краще.

Перед тим, як повернутися, вона поглянула на нього в задумі. Пес так нетерпляче чекав на нього, і йому, здавалося, нічого було сказати. Не залишалося нічого.

Коні повільно пішла додому, усвідомлюючи глибину того іншого, що з'явилося в ній. В ній ожило інше єство, яке палало й м'яко розливалося по утробі й тілу, і цим єством вона обожнювала його. Вона обожнювала його так, що в неї підгиналися коліна. В утробі й тілі вона стала тепер м'якою й живою і вразливою й безпомічною в своєму поклонінні перед ним, як найзвичайнісінька жінка. «Так, наче дитина, — сказала вона собі, — в мені наче з'явилася дитина». Вона відчувала, ніби її утроба, раніше завжди закрита, відкрилася й наповнилася новим життям, майже тягарем, приємним тягарем.

«Якби я мала дитину!» — подумала вона про себе. — Якби мати його в собі у вигляді дитини!» — І при цій думці в неї підігнулися ноги, і вона збагнула, яка величезна різниця між тим, щоб мати дитину для себе, і народити дитину від мужчини, якого так жадає твоє тіло. Перше по-своєму видавалося звичайним, а от народити дитину від мужчини, якого обожнює твоє тіло й твоя утроба — ця думка примусила її відчути, як відрізняється вона від свого старого єства, так ніби глибоко-глибоко поринає в серце самої жіночості та сну сотворіння.

Новою для неї була не пристрасть, а жадання й обожнювання. Вона знала, що завжди цього боялася, адже ставала від цього безпорадною; вона й досі боялася, що коли надто обожнюватиме його, то втратить себе, згладиться, а вона не хоче згладжуватися, ставати рабою, наче якась дикунка. Вона не повинна ставати рабою. Вона боялася свого захоплення, однак не збиралася так одразу боротися з ним. Вона знала, що може побороти його. В її грудях сидів диявол самовладання, який міг убити повне м'яке хвилююче обожнювання її утроби і знищити його. Вона могла зробити це навіть зараз, принаймні думала, що могла, а потім вона змогла б приборкати свою пристрасть власною волею.

О, так! Бути пристрасною, немов вакханка, у вакхічному польоті пронестися лісом, погукати Вакха, яскравий фалос, який, окрім себе, не містив незалежної особистості, просто чистий бог — прислужник жінки! Чоловік, індивідуальність — йому до цього нема діла. Він просто служка в храмі, носій і хранитель яскравого фалоса, її власного.

І от, у спалаху нового пробудження в ній знову на якийсь час зайнялося старе пекуче полум'я, і чоловік зменшився до жалюгідного предмета, став звичайним носієм фалоса, якого мали роздерти на шматки по тому, як скінчиться його служба. Вона відчувала міць Вакха в своїх членах і тілі палкої, кипучої жінки, що перемагає мужчину, та на серці було важко. Вона не хотіла цього, все це було відомим, бідним, безплідним; обожнювання було її скарбом. Воно було таким бездонним, таким ніжним, таким глибоким і таким незнаним. Так, так, вона віддасть свою яскраву жіночу силу; вона втомилася від неї, задубіла від неї; вона занурилась у нові води життя, що в глибинах її утроби та тіла співали беззвучну пісню захоплення. Надто рано боятися цього мужчини.

— Я дішла до Мергея і потрапила на чай до місіс Флінт, — сказала вона Кліфорду. — Я хотіла побачити дитину. Вона така чарівна, з волоссячком, як червона павутина. Таке чудо! Містер Флінт поїхав на ярмарок, отож вона, я і дитина пили чай разом. Ти турбувався, де я?

— Так, турбувався, але я вирішив, що ти зайшла до когось на чай, — сказав Кліфорд ревниво. Якимось другим чуттям він відчував у ній щось нове, щось для нього цілком незрозуміле, але відніс це на рахунок дитини. Він думав, що Коні найбільше болить те, що вона не має дитини; це, так би мовити, автоматичний наслідок.

— Я бачила, як ви йшли через парк до залізної хвіртки, моя пані? — сказала місіс Болтон. — Тому я вирішила, що ви, мабуть, зайшли до парафії.

— Я майже дійшла туди, але натомість повернула в Мергей.

Очі двох жінок зустрілися: сірі, яскраві й пронизливі очі місіс Болтон і голубі, затуманені й дивовижно красиві очі Коні. Місіс Болтон майже не сумнівалася, що вона має коханця, однак як це може бути і хто він? Де той чоловік?

— О, як добре, коли ви часом виходите й маєте якусь компанію, — промовила місіс Молтон. — Я говорила серу Кліфорду, ваша світлість отримає море користі, якщо частіше виходитиме на люди.

— Так, я рада, що вийшла, але, Кліфорде, яка надзвичайно мила, смілива істота ця дитина — сказала Коні. — У неї волосся, мов павутина, яскраво-оранжеве, і такі дивовижні, зухвалі світло-блакитні порцелянові очі. Звичайно, це дівчинка, інакше вона б не вдалася такою сміливою, сміливішою за будь-якого малого сера Френсіса Дрейка.