Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

Проблема, однак, полягає в тому, що мерзенна Берта Коутс просторікує не лише про свій власний досвід і страждання. Вона кричить, буцімто виявила, що її чоловік «тримав» у будинку жінок, і навмання назвала кілька імен. Це призвело до того, що брудом облито декілька порядних імен, і все зайшло надто далеко. На цю жінку наклали судову заборону.

Мені довелося опитати Мелорза з приводу цієї справи, адже випровадити цю жінку з лісу виявилося неможливо. Він такий, як завжди, з своїм виглядом Міллера — з — Ді — «я нікого не займаю, то не займайте й мене»! Однак я не сумніваюся, що він почувається, як пес, котрому до хвоста прив'язали бляшанку, хоча чудово прикидається, ніби ніякої бляшанки там немає. Та я чув, що в селищі жінки кличуть до хати дітей, коли він проходить, наче це маркіз де Сад власною персоною. Він тримається з певним нахабством, та, боюсь, бляшанка міцно прив'язана до хвоста, і що потай він повторює собі, як дон Родрігоз іспанської балади: «Ах, тепер болить мені там, де я найбільше грішив!»

Я запитав його, чи він зможе далі виконувати свої обов'язки в лісі, і він відповів, що, на його думку, не нехтував ними. Я сказав йому, що прикро, коли тебе переслідує жінка, нащо він відповів, що не в його владі її спинити. Тоді я натякнув на розголос і його неприємні наслідки. «Еге ж, — сказав він. — Краще б вони самі бавилися в ліжку, замість того, щоб слухати всяку всячину про те, як це роблять інші».

Він сказав це з певною гіркотою, і, без сумніву, тут було зерно правди. Однак спосіб, у який це було сказано, не є ні делікатним, ні шанобливим. Я натякнув на це, і знову почув, як деренчить прив'язана до хвоста бляшанка. «Не вам, сер Кліфорд, дорікати мені, що в мене стручок між ногами».

Такі речі, що він говорить усім без винятку й розбору, звичайно, зовсім не на його користь, і пастор, і Лайнлі, і Бероуз, усі вважають, що краще б цьому чоловікові звільнитися.

Я запитав його, чи правда, що він у своєму будинку розважався з жінками, а він тільки сказав: «А що вам до того, сер Кліфорд?» Я відповів, що прагну порядності на моїх землях, на що він відповів: «Тоді вам тра прищемити жінкам язики». Коли я наполіг, аби він розповів, що там діється в його будинку, він сказав: «Звичайно, ви можете роздути чутки про мене і мою суку Флосі. Щось тут ви недогледіли». Він таки справді є неперевершений зразок зухвальства.

Я запитав його, чи йому легко знайти іншу роботу. Він сказав: «Якщо ви натякаєте, що хочете викинути мене з цієї роботи, я піду, ви й оком не змигнете». Отож він зовсім не проти покинути нас у кінці наступного тижня і, ймовірно, хоче посвятити молодого хлопця, Джо Чемберза, в усі можливі таємниці свого ремесла. Я сказав йому, що виплачу йому платню ще за один місяць наперед, коли він поїде. Він відповів, що краще мені зали шити собі мої гроші, тому що в мене немає підстав полегшувати своє сумління. Я запитав його, що він має на увазі, і він сказав: «Ви мені нічого зайвого не винні. Якщо вам здається, що в мене вилізла сорочка, просто скажіть мені».

Отож на якийсь час цьому настав кінець. Жінка зникла невідомо куди, та її можуть заарештувати, коли вона покажеться в Тевершелі. А я чув, що вона смертельно боїться тюрми, адже так її заслуговує. Мелорз виїжджає в суботу, і все знову впорядкується.

Тим часом, дорога моя Коні, якщо ти залишишся у Венеції чи в Швейцарії до початку серпня, я буду радий, що ти не застала всієї цієї неприємної колотнечі, яка зовсім скінчиться до кінця місяця.

Отже, бачиш, ми — страховиська морських глибин, і коли омар ходить по твані, він каламутить воду для всіх. Треба намагатися сприймати це по-філософськи».

Роздратування і відсутність будь-якого співчуття у Кліфордовому листі неприємно вразили Коні. Та вона зрозуміла все краще, отримавши од Мелорза такого листа:

«Кішка вирвалася з мішка разом з іншими кицьками. Ти знаєш, моя дружина Берта вернулася у мої нелюбі руки і захопила будинок, де, якщо висловлюватися непоштиво, вона, мов щур, винюхала пляшечку «Коті». Інших доказів вона не знайшла, принаймні в перші дні, коли стала лементувати з приводу спаленої фотографії. Вона помітила скло й рамку у спальні. На лихо, хтось на рамці надряпав маленькі малюночки й ініціали, які повторювалися декілька разів: К. С. Р. Це, однак, не давало їй жодної розгадки, доки вона не вломилася до хатини і не знайшла однієї з ваших книжок — автобіографію актриси Юдіт з вашим ім'ям — Констанс Стюарт Рейд — на першій сторінці. Після цього вона кілька днів голосно кричала всюди, що моя коханка — не хто інша, як сама леді Чатерлей власною персоною. Нарешті ця новина дійшла до пастора — містера Бероуза і до сера Кліфорда. Тоді вони подали на мою синьйору позов у суд, а вона в свою чергу зникла, тому що завжди відчувала смертельний страх перед поліцією.