Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

Для Коні це був неприємний удар. От і вона, напевно, дістане свою частку приниження й бруду. Вона злилася на нього за те, що він не розв'язався з Бертою Коутс раніше, і навіть за те, що одружився з нею. Мабуть, у нього були якісь потяги до низького. Коні згадала останню ніч, яку провела з ним, і здригнулася. Він спізнав усю ту чуттєвість навіть з Бертою Коутс! Справді, досить відразливо. Добре було б позбутися цього, позбутися його назавжди. Мабуть, він справді простий, справді низький.

Вона відчувала відразу до всієї пригоди і навіть заздрила дочкам Ґутрі за їхню соромливу недосвідченість і тяжку дівочість. І тепер її жахала думка про те, що хтось дізнається про неї й лісника. Як невимовно принизливо! Вона почувалася втомленою, наляканою і прагнула повної, респектабельності, навіть вульгарної й мертвотної респектабельності, притаманної дівчатам Ґутрі. Якщо Кліфорд дізнається про її роман — яке невимовне приниження! Вона боялася, відчувала страх перед світом і його нечистим зубом. Вона майже хотіла позбутися дитини і стати цілком чистою. Одним словом, вона перелякалися.

Що ж до пляшечки парфумів, це була її дурість. Вона не змогла стриматися, щоб не напарфумити пару його носовичків і сорочок, що лежали в шухляді, просто від дитячої забаганки, і залишила маленьку пляшечку фіалкових парфумів «Коті», напівпорожню в його речах. Вона хотіла, щоб він згадував її в її парфумах. Що ж до сигарет, то вони належали Гілді.

Вона не могла втриматися, щоб не звірити дещо Данкенові Форбсу. Вона не сказала, що була коханкою лісника, сказала тільки, що він їй подобається, і розповіла Форбсові історію цього чоловіка.

— О, — сказав Форбс, — побачите, вони не заспокояться, доки не доб'ються, не прикінчать його. Якщо він відмовився, маючи такий шанс, проповзти в середній клас, і якщо це чоловік, який захищає свою власну стать, тоді вони доб'ють його. Єдине, що вони тобі ніколи не дозволять — бути твердими й відкритими у своїй статі. Ти можеш бути як завгодно брудним. По суті, чим більше бруду ти вносиш у секс, тим більше тебе люблять. Та якщо ти віриш у свою стать і не дозволяєш бруднити її — вони цього не допустять. Залишається одне безумне табу — секс як природна й життєва потреба. Вони цього не хочуть, і вони радше вб'ють тебе, ніж дозволять це. Побачите, вони зацькують того чоловіка. А що він врешті зробив? Якщо він займався коханням з своєю дружиною всіма способами, хіба він не мав на те права? Вона мала б пишатися. Але бачите, навіть така підла сучка повертається проти нього і, щоб помститися йому, апелює до звірячих інстинктів натовпу, упередженого проти сексу. Ти маєш пхикати і каятися чи жахатися сексу перед тим, як тобі дозволять його. Інакше вони зацькують бідолаху.

Тепер Коні спрямувала свій осуд у протилежний бік. Зрештою, що він зробив? Що він зробив? Що він зробив їй, Коні, крім того, що дав їй вишукану насолоду і почуття свободи й життя? Він звільнив гарячу сексуальну природу її статі. І за це вони зацькують його.

Ні, ні, цього не повинно статися. Коні уявила собі, як він голий, білий, з засмаглими руками й обличчям, дивиться вниз на свій піднятий пеніс, наче на якусь іншу істоту, на лиці зблискує чудернацький усміх. І знову почула його голос: «У тебе найкращий у світі задок!» І відчувала, як його рука тепло і ніжно гладить її по таємних закутках, наче благословляє. І тепло приливало до її утроби, і вогники спалахували в її колінах, і вона говорила: «О, ні! Я не відступлюся! Я не повинна повставати проти нього. Хай там що! Я повинна триматися за нього і за те, що він дав. Я не мала теплого, полум'яного життя, аж поки він мені дав його. І я не відступлюся».

Вона вчинила необачну річ. Послала лист до Айві Болтон, вклавши туди листочок для лісника, і попросила місіс Болтон передати його. Вона писала йому: «Я дуже розстроєна, дізнавшись про всі ті клопоти, що ви зазнали від своєї дружини, але не зважайте на це, це просто своєрідна істерія. Все скінчиться так само несподівано, як почалося. Але я безмежно шкодую з цього приводу і сподіваюся, що нас це не особливо торкнулося. Врешті—решт, вона того не варта. Вона просто істеричка, яка хоче зробити вам боляче. Я буду в дома за десять днів і сподіваюся, що все влаштується».

Через декілька днів прийшов лист від Кліфорда. Він був очевидно роздратований.

«Я в захопленні, що ти збираєшся покину Венецію шістнадцятого. Та якщо тобі там подобається, не поспішай додому. Нам тебе бракує. Реґбі тебе бракує. Але важливо, щоб ти отримала свою повну частку сонця, сонця купальних костюмів, як говорять реклами Лідо. Тому, прошу, залишайся на довше, якщо це тебе підбадьорює й готує до нашої досить жахливої зими. Навіть сьогодні йде дощ.