Віктор Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Він не змагається, він кориться. Він не шукає шляхів перебороти маніакальну силу навіяння. Той збожеволілий Вінсент, якого він вранці побачив на портреті, непереборно стоїть перед його очима. Образ накладає на нього обов’язок, від якого він не сміє і не в стані ухилитися. Він повинен божеволіти. Але як божеволіти? Що робить людина, яка збожеволіла? Що роблять божевільні? Цього він не знає. Йому бракує досвіду бути божевільним.

Людина самозаперечень, він знає одне: відтепер божевілля стає його життєвим покликанням.

Почувши стук у двері, він відповів:

— Так, можна. Увійдіть!

Ґоґен привідкрив двері й зазирнув у кімнату:

— Я йду до кав’ярні! Чи ти підеш зі мною?

— В цю хвилину!

Він заметушився і почав квапливо прибиратись.

Усе було, як звичайно: стук у двері, запитання, відповідь. Нічого ні в чому не змінилося, хоч за дверима Ґоґенової кімнати й стояв, чекаючи на нього, збожеволілий, страшний інший .

Усе було, як звичайно: вони сиділи вдвох за бляшаним столиком кав’ярні й пили абсент. Алкоголь розгойдував мозок. Сухе коріння виноградної лози палало в залізній пічці. Бляшана рура, простягнена вгорі попід стелею, перерізала простір. Трикутне полум’я газу визначало напрямок тіней.

Вони розмовляли. Рука стискувала хрумке скло келеха.

Як легко переступити межу, що відокремлює дійсність од ґалюцинації, обов’язкову для всіх реальність од необов’язкових ні для кого візій!

Вінсент зводить руку з келехом вгору. Звичайний рух, повторений безліч разів і тому не керований свідомістю. Рух автомата, продовжений в байдужу безвість, загублений у просторі. М’язи руки напружуються, пальці, що охоплюють скло, стискуються в судомі. Шал обпікає мозок; гнів, як удар батога, шматує почуття.

З силою Вінсент шпурляє склянку в обличчя Ґоґенової.

Ґоґен схоплюється з місця, одсовує стільця, спалахує. Нащадок королів, він кров’ю повинен змити з себе нанесену йому образу, але дух банкового урядовця підказує йому уникати будь-яких неприємних сварок. Він посміхається, бо що, мовляв, можна взяти з п’яного?!

Після раптового вибуху Вінсент відразу ж знесилів. Спочатку він ще трохи пручається, але тоді покірно дає взяти себе під руки, відвести додому й покласти в ліжко. Майже відразу він засинає.

На другий ранок він лише дуже невиразно згадує про те, що сталося вчора ввечері. Він прохає пробачення й запевняє, що це більше ніколи не повториться.

Але Ґоґен воліє скористатися із зручної нагоди, щоб сказати Вінсентові, що він вирішив покинути Арль. Вчорашня сцена його переконала остаточно в неможливості для них жити спільно. Арль більше не затримує його. В Парижі він зайде до Тео й перекаже йому про свій поворот.

Вінсент сконфужено вислуховує все, що йому каже Ґоґен, як дитина, коли їй вичитують нотацію за зроблену шкоду. Мовчки лютіє, не даючи нічого помітити назовні. Він робить над собою зусилля, щоб здатись байдужим.

Мовляв, що це його обходить?! Хоче їхати, гаразд, хай їде!

Після цієї так мало приємної для них обох розмови вони розходяться по своїх кімнатах до вечора.

Наближається вечір, і Ґоґен не знає, як йому бути. З одного боку, після вчорашнього скандалу він не хоче йти разом з Вінсентом до кав’ярні, показуватися з ним на людях, але, з другого боку, невелика також втіха лишитися з ним удвох в хаті й провести цілий вечір сам-на-сам.

Одягнений, в пальті й капелюсі, він стукає до Вінсента й каже йому, що він не йде сьогодні до кав’ярні пити горілку, а піде в сусідній сквер трохи пройтись і подихати свіжим повітрям.

Вінсент дякує, Ґоґен сходить вниз і виходить на вулицю. Він іде через поглинений присмерками майдан. Каламутна пітьма сірими тінями огортає довколишні будинки. В повітрі свіжувато, й Ґоґен занурює руки в кишені пальта.

Тоді він чує за спиною квапливі, короткі, різкі кроки. Він швидко обертається і бачить перед собою Вінсента в піджаку без капелюха, який спішить наздогнати його, готовий до нападу, з розкритою бритвою в руці.

Сповнений здивовання й гніву погляд Ґоґена спиняє й знезброює його. Вінсент спускає голову, обертається й, прискорюючи ходу, біжить додому.

Гуркіт зачинених дверей досягає Ґоґена. Першим його порухом було озирнутися довкола, щоб упевнитися, чи не було свідків цієї гидкої й жахливої сцени. Найбільше чого він боїться — це скандалів. Ні, він не любить безладдя. Навіть у безладному житті богеми повинен панувати лад. Цей вчорашній ганебний скандал, цей сьогоднішній випадок. Це повстання Вінсента проти нього. Ван Ґоґ завжди був божевільний, тепер він збожеволів остаточно.