Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Складовими Шульцового міфологізму є поетизація та оказковування. В його світі Природа виявляється вторинною, вона лише наслідує Мистецтво, до того ж незрідка (і тут уся невблаганність його іронії!) само по собі наслідувальне і другорядне. Так, засилля в певному монастирському зібранні старих полотен винятково одних і тих самих маргінальних мистецьких шкіл призводить до кліматичних змін у всій навколишній місцевості («Друга осінь»). Інший приклад: скупчення хмар на небесах є насправді копією «версалів, ескоріалів» та інших архітектурних ансамблів світу («Республіка мрій»).

І тут саме час процитувати вдруге: «Щиро кажучи, дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність — та, що її створив митець».

Зауважте, наскільки це близько до іншого галичанина й Шульцового літературного ровесника — Богдана-Ігоря Антонича: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність».

Шульц і Антонич — велика невідома літературної історії, цілковита біла пляма.

Моя перекладацька пригода з Бруно Шульцом почалася року десь 1986-го. Міфологічність Шульца перекинулася на його постать і настворювала міфи про нього самого. Жодної книжки з його текстами в мене тоді ще не було. Шульца мені переповідали. При цьому ніколи не йшлося про жоден сюжет — лише про світ, та й той не в цілому, а в деяких своїх деталях: буяння запущених садів, містечкові ідіоти, мандрівні шарлатани, забиті дошками єврейські крамниці середмістя, занепад і розпад ще однієї Атлантиди. Усе відразу здавалося дуже своїм і відчутим, а трохи й прожитим.

Я ще не прочитав жодного його рядка, а вже залічував до своїх улюблених письменників. З дитинства я ще пам'ятав людей, які могли бути його персонажами — Старого Олійника, Доктора Дутку, Пані Капітанову, Чорну Маньку та інших, весь той, як я напишу згодом, «езотеричний цісарсько-королівський клуб імені Бруно Шульца».

Перекладаючи цю книжку, я дуже дякував нагоді чергової, цього разу значно глибшої, причетності до Автора.

Насамкінець я хочу подякувати моїм попередникам Андрієві Шкраб'юку, Тарасові Возняку, Миколі Яковині та Іванові Гнатюку. Я не міг не зважати на їхні версії, продовжуючи і, можливо, доповнюючи почату кожним із них роботу. Перекладанню Шульца не буде кінця, тож маю надію, що й моє ім'я стане десь поруч зі щойно згаданими, а книжка, яку ви дочитуєте, буде визнана однією з неостанніх спроб зануритися в незглибиме.

Бруно Шульц— письменник світової слави з Дрогобича, який писав польською мовою. Навчався у Львівській політехніці та Віденській академії мистецтв (стажувався в Парижі й Варшаві). У 1924—41 pp. працював учителем малювання в Дрогобицькій чоловічій гімназії. Його дебютна збірка оповідань «Цинамонові крамниці» стала сенсацією в Польщі. З Шульцом знайомляться молоді «класики» В. Ґомбрович, Ю. Тувім та ін. Його оповідання радо публікують столичні часописи. Виникає дискусія, у якій Шульц формулює бачення основ поетики «Крамниць»: «…це автобіографія, а радше — духовний родовід, оскільки в ній відтворено духовне походження аж до тих глибин, де воно переходить у міфологію, тоне в міфологічному сні… Це останнє дно, далі за яке проникнути не можна». Виходом 1937 р. «Санаторію під Клепсидрою» завершився період творчих успіхів та сподівань Б. Шульца. 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Б. Шульц переживає в Дрогобичі прихід і відхід совєтських військ. Його змушують малювати портрет Сталіна й полотно «Звільнення Західної України». Потім заарештовують за використання в картині блакитних і жовтих барв. За німецької окупації Шульц перебуває в єврейському гетто і врешті трагічно гине від кулі есесівського офіцера. Посмертна слава письменника й митця спричинилася до змагання кількох країн за право вважати його «своїм». ЮНЕСКО проголосила 1992 рік роком Бруно Шульца. Це перший повний переклад творів Шульца на українську мову. Здійснив його один із найзнаковіших сучасних письменників Юрій Андрухович.

Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником:

Стор. 81: Ця подібність виходила за межі простої метафори, адже часом, мандруючи [цієї] => цією частиною міста, ви дійсно мали враження, наче гортаєте якісь проспекти…