Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Я прошу вибачення, якщо, описуючи ці сповнені величезного скупчення і рейваху сцени, впадаю в перебільшення, мимоволі беручи за зразок деякі старі гравюри із великої книги падінь і катастроф людського роду. Адже всі вони сходяться до єдиного праобразу, і це мегаломанське перебільшення, височезний пафос цих сцен вказують на те, що тут ми вибили дно споконвічної бочки спогадів, якоїсь прабочки міфу — й увірвалися до передлюдської ночі, наповненої булькітливою стихією, киплячим анамнезом, уже не в змозі стримати набухлого паводка. Ох, ці рибні і роїсті ночі, зарибнені зірками, лискучі від луски, ох, ці табуни ротиків, що невтомно, дрібними ковтками, зголодніло ковтають кожну цівочку тих чорних і проливних ночей! До яких фатальних ятерів, до яких печальних неводів тяглися ці темні, тисячі разів розмножені покоління?

О, небеса тих днів — усі у світляних сигналах і метеорах, покреслені розрахунками астрономів, тисячі разів перекальковані, поцифровані, позначені водяними знаками алгебри! З обличчями, блакитними від ореолу тих ночей, ми мандрували небесами, що пульсували від вибухів далеких сонць у сидеричних [259] С и д е р и ч н и й (з лат.) — зоряний. осяяннях — людські юрмища, які плинули широко по мілинах Молочного Шляху, розлитого на все небо, людська цівка, над якою верховодили циклісти на своїх павучих апаратах. О, зоряна арено ночі, покреслена аж до найдальших меж еволюціями, спіралями, арканами й петлями тих еластичних веловиїздів, о циклоїди та епіциклоїди [260] Ц и к л о ї д а (з гр.) — крива, що визначається кінематично як траєкторія фіксованої точки кола, яке котиться без ковзання по прямій. Е п і ц и к л о ї д а (з гр.) — крива, що утворюється певною точкою кола, яке котиться по зовнішній стороні іншого кола без проковзування. , натхненно виконані на діагоналях неба, що, гублячи дротяні спиці і збайдужіло скидаючи лискучі обручі, добігають до світляної мети фінішу зовсім оголені, на самій лише чистій велосипедній ідеї! Зрештою, саме тими днями датується нове сузір’я, назавжди прийняте до зодіакального почту тринадцятим і відтоді засвічене в небі наших ночей — Цикліст.

У ті ночі, розчахнуті навстіж, помешкання лишалися порожніми при світлі ламп, що ґвалтовно кіптюжили. Фіранки, викинуті далеко в ніч, ішли хвилями, й анфілади так і стояли у всеосяжному неперервному протязі, який прошивав їх наскрізь єдиним, ненастанним і різким сигналом тривоги. Його подавав дядько Едвард. Саме так — він урешті втратив терпіння, порвав усі пута, розтоптав категоричний імператив [261] К а т е г о р и ч н и й і м п е р а т и в — з етики Канта: безумовна моральна настанова, що вимагає від кожного чинити так, щоб норма його вчинку могла стати обов'язковим для всіх законом. , вибився поза принципи своєї високої моральності й сигналив. Його притьмом затикали кухонними ганчірками з допомогою довгого дрючка, силкуючись затамувати той ґвалтовний вибух. Але навіть і заткнутий, він дико галасував і шалено без пам’яті скрекотів: йому було вже все однаково, й життя виходило з нього через оте скрекотіння, тож він стікав кров’ю на очах у всіх, позбавлений рятунку у своїй фатальній запеклості.

Часом хтось на хвилинку заходив до порожніх кімнат, пронизаних тим різким тривожним сигналом, поміж ламп, які горіли високим полум’ям, навшпиньки робив кілька кроків від порогу і, вагаючись, зупинявся, ніби чогось шукав. Дзеркала без жодного слова приймали його у свою прозору глибінь, мовчки розділяючи між собою. Дядько Едвард репетував на всі оті порожні та світлі кімнати, тож самотній дезертир зірок, переповнений докорами сумління, наче прийшов сюди здійснити злочин, крадькома забирався з помешкання, оглушений тривогою, і прямував до дверей, супроводжуваний чуйними дзеркалами, що пропускали його через свою блискучу алею, в той час як у їхні глибини забігав навшпиньки різноспрямований рій сполоханих двійників з пальцем на вустах.

Знову над нами відкривалося небо зі своїми засіяними зоряним пилом безмірами. На ньому вже із самого початку ночі щодоби з’являвся той фатальний, перехилений навскоси болід, завислий на вершині своєї параболи, нерухомо наближаючись до Землі і без просування ковтаючи чергові скількись там тисяч миль на секунду. Всі погляди були спрямовані на нього, в той час як він, металічно блискучий, довгасто-заокруглений за формою, дещо світліший у своєму випуклому ядрі, з математичною точністю виконував свій щоденний pensum [262] P e n s u m (лат.) — тут: окреслене для виконання в певному часовому проміжку завдання. . Наскільки ж тяжко було повірити, що цей маленький хробачок, який так невинно світиться посеред незліченних зоряних роїв, є вогняним пальцем Валтасара [263] В о г н я н и й п а л е ц ь В а л т а с а р а — алюзія до біблійної сцени Валтасарової учти, під час якої вогняний палець написав на стіні пророцтво загибелі (Ааниїл 5: 5—31). , що на скрижалі неба виписує загибель нашої планети. Але кожна дитина вже напам’ять знала той фатальний узір, схоплений у знак багаторазового інтеграла, з якого після вставляння границь виникало наше неминуче знищення. Що могло б нас іще врятувати?