Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Минали дні та пополудні, щоденні події в сум’ятті пропливали над містом, яке ми бачили з висоти нашого ґанку, над лабіринтом дахів і будинків у мутному ореолі тих сірих тижнів. Містом ходили лудильники, гукаючи про свої послуги, потужний пчих Шльоми часом означував десь у далині дотепний акцент на хаотичній міській біганині; на одній із віддалених площ божевільна Тлуя, доведена до розпачу злостивістю дітлашні, починала танцювати свою дику сарабанду, високо задираючи спідницю роззявлякам на втіху. Повіви вітру пригладжували й вирівнювали всі ті вибухи, розчиняли їх у монотонному сірому гаморі й рівним шаром розмазували понад морем ґонтових дахів у молочно-димному повітрі пополудня. Аделя, сперта на балюстраду ґанку, похилена над отим далеким і збудженим шумом, виловлювала з нього всі гучніші акценти, з усмішкою складаючи загублені силаби й намагаючись їх позв’язувати, вичитати який-небудь сенс із великої й сірої одноманітності дня, що то надималася, то спадала.

Епоха увійшла під знак механіки та електрики, і цілий рій винаходів посипався на світ із-під крил людського генія. У міщанських домах з’явилися сигарні набори, доповнені електрозапальничками. Поворотом вимикача рій електричних іскор запалював замочений у бензині ґніт. Це пробуджувало нечувані надії. Музична шкатулка у вигляді китайської пагоди, накручена ключем, відразу ж починала грати мініатюрне рондо, обертаючись, мов карусель. Дзвіночки заливалися трелями на поворотах, крила дверцят розліталися навстіж, відкриваючи обертальний стрижень катеринки, табакерковий тріолет. В усіх домах проводили електричні дзвінки. Домашнє життя опинилося під знаком ґальванізму. Котушка ізольованого проводу стала символом часу. В салонах молоді елеґанти демонстрували явище Ґальвані [249] Л у ї д ж і Ґ а л ь в а н і (1737—1798) — італійський лікар, фізик і фізіолог, який започаткував дослідження електрофізіології. 1776 року він спостеріг, що при одночасному дотику до м'яза препарованої жаб'ячої кінцівки двома різними металами, з'єднаними в один кінець, м'яз скорочується. , збираючи променисті дамські погляди. Провідник струму відкривав шлях до жіночих сердець. Схилені над вдалим експериментом, герої дня слали повітряні цілунки серед салонних оплесків.

Минуло небагато часу, і місто зароїлося велосипедами [250] Тут маються на увазі прототипи сьогоднішніх велосипедів із великим переднім колесом і малим заднім, часом триколісні — з двома задніми. різних розмірів і зразків. Обов’язковим був філософський погляд на світ. Хто визнавав ідею поступу, той робив висновки і сідав на велосипед. Першими стали, звісна річ, стажувальники адвокатів, цей аванґард нових ідей з підкрученими вусиками і в різнобарвних котелках, надія і цвіт нашої молоді. Розсікаючи галасливих роззяв, вони в’їжджали у натовп на величезних біциклах і трициклах, виблискуючи дротяними спицями. Сперши руки на широке кермо, вони з високого сидіння маневрували велетенським обручем колеса, що вкочувалося в пожвавлену голоту хвилястою і кривою лінією. Деяких із них охоплював апостольський шал. Підносячись, мов у стременах, на своїх блискучих педалях, вони з висоти промовляли до народу, заповідаючи нову і щасливу еру — вибавлення біциклом… Відтак їхали далі, супроводжувані оплесками та на всі боки розкланюючись.

А все ж у цих чудових і тріумфальних виїздах було щось таке, що жалюгідно компрометувало їхню ідею, якийсь болісний і прикрий скрегіт, від якого вони кривилися на самій вершині тріумфу і скочувались у пародію на себе самих. Вони, мабуть, і самі це відчували, коли, завислі, мов павуки, на філігранній машинерії й розкарячені на педалях, мов великі стрибучі жаби, виконували свої качині рухи поміж широко розставлених обручів. Тільки крок відокремлював їх від висміювання — й вони переступали його з розпачем, похилившись на кермо й подвоївши швидкість: гімнастично розбуялий клубок ґвалтовних рухів, що йшов перевертом. Нічого дивного. В силу недозволеного жарту людина входила тут у царину нечуваних полегшень, які здобувалися задешево, за безцінь, ледь не задарма, і ця диспропорція між зусиллям та ефектом, це очевидне ошукування природи, ця надмірна дієвість геніального трюку — все вирівнювалось автопародією. Вони їхали, супроводжувані стихійними вибухами сміху, ці оплакані переможці, мученики власної геніальності — настільки великою була комічна сила цих чудес техніки.