Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Ми мріяли про те, щоб околиці загрожувала незрозуміла небезпека, пронизана таємничим жахом. Перед цією небезпекою та тривогою ми знаходили притулок і захист у нашій фортеці. Тож околицею шастали зграї вовків, розбійничі банди лазили в лісах. Ми проектували запобіжні фортифікації, готуючись до облоги і проникаючись солодким трепетом. Наші брами поглинали втеклих з-під розбійничого ножа. У нас вони віднаходили безпечний прихисток. До наших брам прибивались у галопі карети, переслідувані дикими почварами. Ми приймали в себе гідних і таємничих незнайомців. Ми губились у здогадах, силкуючись розкрити їхнє інкогніто. Увечері всі збирались у великій залі, де при мерехтливих свічках ми вислуховували чергові історії та зізнання. Часом інтрига, що пронизувала наскрізь ті оповіді, вибивалася поза їхні рамки і входила в нас — жива і спрагла жертви, вона втягувала нас у свій небезпечний вир. Несподівані відкриття, раптові просвітлення, неймовірні зіткнення входили в наше приватне життя. Ми втрачали ґрунт під ногами — загрожені перипетіями, що їх самі й накликали. Здаля долітало вовче завивання. Ми обговорювали романтичні сплетіння, самі вже напівутягнуті в їхні вири, в той час як за вікном шуміла незбагненна ніч, уся з несформульованих поривів, пекучих і неосягненних зізнань, бездонна, невичерпна, тисячі разів сама в собі заплутана.

Не без причини тепер повертаються ті далекі мрії. Спадає на думку, що жодна мрія, хоч яка абсурдна й недоречна, не марнується у Всесвіті. Кожна мрія містить у собі якесь прагнення дійсності, якусь поставлену перед дійсністю вимогу, тож вона, мрія, непомітно виростає у вірогідність, а відтак у постулат, у борговий вексель, що вимагає покриття. Ми давно вже зреклися наших мрій про фортецю, але от минули роки — і знайшовся хтось такий, хто підхопив їх, перейнявся ними всерйоз, хтось наївний і добрий душею прийняв їх дослівно, за чисту монету, і взяв їх у руки як просту і непроблематичну річ. Я бачив його, розмовляв із ним. У нього неймовірно блакитні очі, створені не для того, щоб ними дивитися, а щоби безмежно внебеснюватися мрією. Він розповів, що коли нічиїм дівичем прибув до околиці, про яку мова, до цієї безіменної країни, то йому відразу ж запахло поезією та пригодою й він побачив у повітрі навислі над околицею готові контури з фантомом тутешнього міфу. В атмосфері він віднайшов переформовані обриси тієї концепції, плани, зовнішні стіни і скрижалі. Він відчув поклик — внутрішній голос, ніби Ной, що отримав накази та інструкції.

У нього зійшов дух тієї концепції, що досі блукав атмосферою. Він проголошував республіку мрій, суверенну територію поезії. На стількох-то морґах землі, на плахті краєвиду, кинутій між лісів, він заявив про неподільне панування фантазії. Означив кордони, заклав підмурівок під фортецю, перетворив околицю в суцільний та величезний трояндовий сад. Кімнати для гостей, келії самотньої контемпляції, трапезні, почивальні, бібліотеки… самотні паркові павільйони, альтанки й оглядові тераси…

Той, хто, гнаний вовками чи розбійниками, усе-таки встигне до брам фортеці, буде врятований. Його заводять переможно, знімаючи з нього запилений одяг. Святковий, блаженний і щасливий, він увіходить у Єлисейські повіви [244] Є л и с е й с ь к і п о в і в и — приємні вітровіння, що викликають згадку про Єлисейські Поля (див. «Санаторій під Клепсидрою», прим. 6, у електронній версії — прим. 219). , в рожеву насолоду повітря. Далеко позаду лишилися міста і справи, дні та їхня лихоманка. Він же ступив у нову, врочисту, сяйливу слушність, він струсив із себе, ніби шкаралупу, власне тіло, скинув прирослу до обличчя маску гримаси, змінився і визволився.

Блакитноокий — не архітектор, а швидше режисер. Він режисер краєвидів і космічних видовищ. Його куншт полягає в тому, що він підхоплює наміри природи, бо вміє прочитати її потаємні пориви. Бо природа сповнена потенційної архітектури, проектування і будівництва. Хіба не так чинили будівничі великих століть? Вони підслухували широкий пафос просторих площ, динамічну перспективу далини, мовчазну пантоміму симетричних алей. Хмари на розлогих небесах літніх вечорів ще задовго перед Версалем [245] В е р с а л ь — славетний палац французьких королів під Парижем. Поряд із ним велетенський парк — шедевральний витвір архітектурної конструкції та геометричної перспективи. формувалися в широко розбудовані ескоріали [246] Е с к о р і а л (Ескуріал) — августинський монастир і резиденція іспанських королів, збудована у 1563—1584 pp. Філіпом II коло підніжжя Сьєрра де Ґуадаррама. Тут: великий пишний палац. , в повітряні й мегаломанські резиденції, вправлялися в інсценізаціях, нагромадженнях, у велетенських універсальних композиціях. Цей великий театр неосяжної атмосфери невичерпний у задумах і плануванні, необмежений у повітряних кошторисах, і він галюцинує натхненною та величною архітектурою, надхмарною та надприродною урбаністикою.