Роберт Стівенсон - Франкенштайн. Ґотичні повісті

Всі ці роздуми розвіяли те занепокоєння, з яким я починав свого листа, і я відчуваю, як моє серце наповнюється ентузіазмом, що підносить мене до небес, і нічого так швидко не заспокоює розум, як твердо вибрана мета, — це момент, коли душа сплітається в одне ціле з розумом. Ця експедиція була моєю мрією з самого малечку. Я пристрасно читав книжки про численні подорожі через моря, що оточують полюс, із метою освоєння північної частини Тихого океану. Ти, певно, пригадуєш, що в бібліотеці нашого дядечка Томаса була ціла колекція книжок про подорожі та відкриття. Моє навчання нікого не цікавило, але я щиро захопився читанням. Усі ті томи, якими я зачитувався вдень та вночі, ще посилили моє розчарування, коли я дізнався, що не зможу розпочати морське життя: батько на смертному ложі суворо заборонив дядькові відпускати мене в подорож.

Коли твори поетів посіли місце в моїй душі, коли вони підіймали мене до небес, мрія про море відходила на другий план. Я і сам став поетом і рік прожив у раю, створеному власною уявою; я мріяв, що моє ім’я буде викарбуване у святому храмі поряд із Гомером та Шекспіром. Ти все знаєш про мою поразку і те розчарування, яке я стерпів. Але саме тоді, ставши спадкоємцем нашого кузена, я знову згадав дитячі мрії.

Відтоді як я замислив свою подорож, уже минуло шість років. Чітко і виразно пам’ятаю ту мить, коли я вирішив присвятити себе цій величній меті. Я вимотував себе болем заради того, щоб загартувати тіло. Я декілька разів супроводжував у Північному морі рибалок, що полювали на китів; я добровільно піддавався випробуванню холодом, голодом, спрагою та недосипанням; на судні я протягом дня часто працював важче, ніж будь-хто із матросів, а вночі присвячував себе вивченню математики, медицини та інших природничих наук, із яких мореплавець може взяти безліч практичних знань. Двічі я наймався як помічник шкіпера на китоловних судах Гренландії і маю зазначити, що з цим завданням я чудово впорався. Тоді, коли капітан запропонував мені посаду другого помічника на борту судна і наполягав на моїй згоді, я відчув гордість за свою працю, яку так високо оцінив капітан. І зараз, Маргарет, чи не заслуговую я на те, щоб зробити дещо визначне? Моє життя могло минати легко і в розкоші, проте я бажаю проміняти комфорт на визнання, на славу. О, якби ж то пролунав згори натхненний голос! Моя мужність та рішучість не викликають жодних сумнівів, але надія моя хитка, і буває так, що мій дух не такий уже й незламний. Зараз я передчуваю довгу і нелегку подорож, у якій мені знадобиться вся твердість духу: я відчуваю поклик надихати не лише інших, а подеколи й себе самого — саме тоді, коли мій дух ослабне.

Саме зараз найкраща пора для подорожей Росією. Тут сани такі швидкі, що пролітають над снігом; і мені здається, що такий спосіб пересування кращий, аніж ті поштові карети, що заполонили вулиці в рідній Англії. Холод не такий уже й страшний, звісно, якщо ти вдягнений у хутро; такий одяг я вже маю у своєму гардеробі, оскільки існує велика відмінність між прогулянками по палубі та сидінням протягом багатьох годин, коли кров у жилах стигне. Я не маю жодного наміру змарнувати своє життя, замерзнувши між Санкт-Петербургом та Архангельськом. Я вирушаю туди уже за три тижні; маю намір найняти корабель — це буде легко зробити, сплативши певну суму грошей власнику, а також підібравши команду із моряків серед тих, хто займається китоловною справою. Я не планую виходити в море аж до самого червня; от тільки коли я повернусь? О моя люба сестро, як мені відповісти на це питання? Якщо все буде добре, то багато, багато місяців, а можливо й років, промине до того часу, як ми з тобою зустрінемось. Якщо моя справа закінчиться поразкою, ти, можливо, побачиш мене скоро — або ніколи. Бувай, моя люба, чарівна Маргарет. Нехай благословить тебе Господь і буде милостивим до мене, щоб я зміг знову і знову дякувати за всю твою любов і доброту.

Твій люблячий брат

Роберт Волтон

Архангельськ, 28 березня 17…

Місіс Савіль, Англія

Тут для мене, неначе закованого в кайдани холоду і морозу, час спливає дуже повільно. Я вже зробив другий крок назустріч своїй цілі — найняв судно і здійснюю відбір моряків; ті, яких я уже найняв, здаються мені надійними та, безсумнівно, відважними особистостями.

Проте є лише одне, чого я досі позбавлений, і відчуваю зараз як найбільше зло: в мене немає друга, Маргарет. Коли я наповнююся сподіванням успіху, тут немає нікого, з ким я міг би розділити свій ентузіазм; якщо мене охоплює хвиля розчарування, немає нікого поруч, хто міг би мене підтримати. Я виводжу на папері свої думки, це правда, але в цьому немає і крихти спілкування. Я прагну товариства людини, яка б співчувала мені, яка б розуміла мене з півслова. Ти можеш уважати, що я романтик, моя люба сестро, але я так гостро відчуваю потребу в другові! Немає поруч нікого, хто мав би добру і водночас безстрашну душу, а також допитливий розум, із ким ми були б такі схожі у смаках, хто б міг внести корективи в мої плани або похвалити їх. Як такий друг міг би виправити помилки твого бідолашного брата! Я гарячкую при ухваленні рішень і занадто нервую, коли стикаюся зі складнощами. Але все-таки найприкріше, що навчався я самотужки: перші чотирнадцять років мого життя я пробігав, як дикун, не читаючи нічого, крім пригодницьких оповідань із бібліотеки нашого дядька Томаса. В тому віці я захопився відомими поетами нашої країни, але запізно збагнув переваги вивчення іноземних мов, поклавшись на знання однієї — рідної. Зараз мені двадцять вісім, і я, правду кажучи, освічений гірш, ніж більшість школярів у віці п’ятнадцятьох років. Правда, я багато міркував, і більшість моїх думок були і далекосяжнішими, і мрійливішими, ніж їхні, і гармонійнішими (як деякі митці звик лице називати); та я дуже потребую друга, який не засуджував би мій романтизм і в той самий час був би достатньо владним, аби скеровувати мене. Проте всі мої нарікання марні; звісно, ні посеред океану я не знайду жодного друга, ні навіть у Архангельську, серед торгівців та моряків. Хоча і вони — купці та моряки — так само наділені почуттями, притаманними людській натурі.