Роберт Стівенсон - Франкенштайн. Ґотичні повісті

Зненависть Гайда до Джекіла була трохи іншою. Страх перед шибеницею раз у раз спонукав його вчинити тимчасове самогубство, повернутись до підлеглого становища частини замість цілої особи. Але він ставився з огидою до такої ситуації, як, зрештою, і до самого Джекіла, який зараз був у відчаї, тож висловлював своє невдоволення, як тільки міг. Звідси оті його мавпячі витівки, як зроблені моїм почерком блюзнірські написи на берегах моїх книжок, або ж спалення листів чи знищення портрету мого батька. І якби не страх перед смертю, він давно знищив би себе, щоб заодно позбутися й мене. Але його любов до життя була надзвичайна: навіть я, холонучи на саму думку про низькість Гайда і розуміючи, як він боїться, що я вб’ю його, наклавши руки на себе, відчував до нього жаль.

Немає ані потреби, ані часу, якого мені лишилося небагато, продовжувати цей опис далі. Ніхто досі не відчував таких мук, не зазнавав такої покари; однак із часом моя душа… ні, не те щоб відчула полегшення, але притупилася й призвичаїлася до відчаю, і моє покарання могло б протривати роки. Але на мене впало ще одне, останнє нещастя, яке остаточно позбавляє мене власної зовнішності і вдачі. Мій запас солі, якого я не поновлював від часу першого досліду, добіг кінця. Я послав по нову партію і скомпонував ліки: рідина закипіла, змінила колір один раз, але другої зміни кольору не відбулося. Я випив її, та необхідного ефекту не сталося. Пул вам розкаже, як я змусив його обшукати весь Лондон, та все марно. Нині я переконаний, що в першій партії мого порошку була якась домішка і що саме ця невідома речовина й робила препарат дієвим.

З того моменту минуло близько тижня, і зараз я закінчую свою оповідь під дією препарату, скомпонованого з останніх запасів. Я востаннє, наче якесь диво, бачу в дзеркалі обличчя Генрі Джекіла (як прикро воно змінилося!). Я не можу далі зволікати із завершенням цього рукопису, бо ж досі він зацілів тільки завдяки поєднанню щасливого випадку і моєї великої обережності. Якщо перевтілення захопить мене за написанням цього листа, то Гайд пошматує його тієї ж миті. Але якщо певний час спливе по тому, як буде поставлено останню крапку, то Гайдовий егоїзм і його дивовижна зосередженість виключно на самому собі, можливо, й порятують рукопис від його мавпячої люті. Наш спільний фатум перемінив і розчавив і його теж. За півгодини, коли я, цього разу назавжди, перекинуся на ненависну мені особистість, знаю, що я або сидітиму в кріслі, тремтячи й схлипуючи, або ж мірятиму кроками кімнату (цей мій останній притулок на землі), дослухаючись до кожного звуку й чекаючи настання неминучої відплати. Чи помре Гайд на шибениці? Чи знайде в собі відвагу звільнитися самому в останню хвилину? Це тільки Бог відає, мені ж байдуже, бо моя смерть настане вже скоро, і все, що трапиться далі, мене вже не стосуватиметься. Зараз я покладу ручку, заклею конверта з моїм зізнанням, і тоді завершиться життя вашого нещасливого друга ГЕНРІ ДЖЕКІЛА.

Санкт-Петербург, 11 грудня 17…

Місіс Савіль, Англія

Ти зрадієш, коли почуєш, що початок тієї справи, до якої ти так вороже ставилася, не мав жодних поганих наслідків. Я дістався на місце ще вчора і спершу хочу завірити любу сестру про своє щасливе прибуття і про те, як зростає впевненість в успіху моєї справи.

Я вже заїхав далеко на північ від Лондона і, блукаючи вулицями Петербурга, відчуваю, як холодний північний вітер виграє на моїх щоках, підбадьорює та наповнює задоволенням. Чи знайоме тобі це відчуття? Цей вітер, що блукає краями, куди я так прагну, приносить мені передчуття льодових нив. Натхненні вітром надії, мої бажання стають дедалі яскравішими і жвавішими. І даремно я намагаюся переконати себе, що там, де полюс, є лише холод та печаль, — він постає в моїй уяві як місце краси та насолоди. Там, Маргарет, сонце ніколи не заходить, широкий диск, ледве випинаючись із-за обрію, розсіює нескінченне сяйво. Там (із твого дозволу, сестро, довірюся словам поважних мореплавців) немає ні снігу, ні морозу, тож, ідучи по тихому морському простору, ми дістанемося країни такої краси і дивини, що жодна із відомих земних країн не може зрівнятися. Її розкіш, її пишноту можна без перебільшення назвати природним феноменом, як ті небесні чудеса. Що ж можна очікувати від країни вічного світла? Саме там я можу відкрити незбагненні сили, що ваблять до себе магнітну стрілку і керують тисячами астрономічних явищ, лише одна така подорож дасть змогу пояснити незбагненні природні суперечності. Я зможу погамувати свою цікавість хоча б часточкою небаченого досі світу і зможу пройти по землі, де ще не ступала нога людини. Це вабить мене і допомагає подолати страх небезпеки та смерті, а також схиляє до початку нелегкої подорожі із задоволенням малого хлопчака, коли він ступає у човен разом зі своїми товаришами і відкриває для себе невідомі води рідної ріки. Проте передбачаю, що ці сподівання можуть виявитися хибними, але ти можеш уявити неоціненний внесок у поступ нашого покоління і всього людства, якщо я прокладу шлях через полюс у ті краї, досягти яких можливо лише за стільки місяців, або з’ясую секрет магніту саме завдяки такій подорожі.