Роберт Стівенсон: Франкенштайн. Ґотичні повісті

Здавалося, лорд перемінився: він більше не здавався людиною апатичною, яка так вразила Обрі; та що швидше одужував Обрі, то швидше лорд Рутвен повертався до своєї звичної байдужості, й незабаром нічим не відрізнявся від людини, яку колись знав Обрі. Тільки іноді його допитливий погляд раптом застигав на Обрі, а на вустах грала недобра, торжествуюча посмішка. Юнак не знав причини, але ця посмішка переслідувала його. На останній стадії одужання лорд Рутвен здебільшого віддавався спостереженням за невтомними хвилями прибою, що їх гнав на берег прохолодний бриз, або ж за нерухомим сонцем, оточеним райдужними колами яскравого сяєва. Здавалося, він ні з ким не хотів зустрічатися поглядом.

Після пережитого шоку свідомість Обрі була дуже вразливою, а життєрадісність, яка раніше вирізняла його з-поміж інших, схоже, полишила його назавжди. Тепер він полюбив самотність і тишу не менше за лорда Рутвена. Та як не прагнув він самоти, проте не міг знайти її в околицях Афін. Якщо він шукав її серед руїн, де колись так часто прогулювався, образ Іанти незмінно поставав перед ним; якщо ж він шукав самотини в лісі, йому ввижався звук її кроків десь поміж чагарників, де вона шукала скромні фіалки; а часом він несвідомо озирався — і тоді в його запаленій уяві зринало її бліде обличчя, а на вустах грала м’яка усмішка…

Обрі вирішив залишити це місце, кожен куточок якого викликав у нього гіркі спогади. Він запропонував лорду Рутвену, до якого почувався тепер прив’язаним через його лагідне піклування під час хвороби, відвідати інші райони Греції, де вони ще не бували. Вони подорожували з місця на місце, побували всюди, де варто було побувати, проте в якому б напрямку вони не вирушали, здавалося, не помічали нічого з того, що бачили. Часто до них долинали звістки про пограбування, проте з часом вони перестали брати їх до уваги, вважаючи виплодом уяви тубільців, які прагнули підзаробити, захищаючи подорожніх від вигаданих небезпек.

І одного разу, знехтувавши попередженнями місцевих мешканців, вони вирушили в подорож у супроводі кількох охоронців, що правили їм більше за провідників, аніж за варту. Однак коли вони забралися у вузьку ущелину, в якій струмував потік, із двох боків затиснений камінням, що насипалося зі схилів, їм довелося пошкодувати про своє недбальство: щойно вони опинилися на вузькій стежині, як їх зупинив свист куль біля самих облич та луна, що прокотилася від пострілів кількох рушниць. Охорона їхня миттю заховалася за каміння й почала відстрілюватися, орієнтуючись на звук пострілів. Лорд Рутвен та Обрі, наслідуючи приклад провідників, теж на мить заховалися за виступ скелі, але присоромлені тим, що їх так легко загнав у кут ворог, який образливими вигуками припрошував їх показатися, та ще й усвідомлюючи, що вони стануть легкою жертвою, коли ворог зайде їм за спину, вирішили самі кинутися на нього. Та щойно вони полишили свій прихисток за скелею, як лорд Рутвен отримав кулю в плече й упав на землю. Обрі поквапився йому на допомогу й, більше не дбаючи про сутичку чи небезпеку, невдовзі збагнув, що його зусібіч оточили грабіжники: виявляється, коли лорда Рутвена поранили, їхні провідники миттю піднесли руки вгору та здалися.

Пообіцявши велику винагороду, Обрі швидко переконав ворога віднести пораненого приятеля до хатини, що була неподалік; коли ж справу з викупом залагодили, грабіжники миттю полишили його в спокої, тільки зосталися стерегти вихід, поки один із їхніх товаришів не повернеться з обіцяною сумою, яку мав отримати за запискою. Сили швидко полишали лорда Рутвена. За два дні почалася гангрена, і смерть була вже близько. Його поведінка та вигляд не змінилися: здавалося, він не почуває болю так само, як і не усвідомлює того, що відбувається навколо, проте ближче до вечора останньої доби його життя він зненацька схвилювався, часто шукав поглядом очей Обрі, а той, своєю чергою, щиро прагнув хоч чимось зарадити.

— Допоможіть мені!.. Ви можете мене врятувати… більше ніж врятувати… я не маю на увазі свого життя, мені байдуже до власної смерті так само, як до згасаючого дня… Та ви можете врятувати мою честь, честь вашого друга…

— Як? Скажіть мені як! Я зроблю все! — відповів Обрі.

— Все, що мені треба… коли життя моє спливає… Я всього не можу пояснити… Та якщо ви приховаєте те, що знаєте про мене, моя честь лишиться незаплямованою язиками світу… Якби про мою смерть не зразу дізналися в Англії… я… я… та життя…