Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Але я більше хочу стати такою, як ви, ніж бути гарною, — відверто зізналася вона Енн.

Енн, сміючись, випила мед із похвали й відкинула жало. Вона звикла зі змішаним почуттям сприймати компліменти на свою адресу. Людська думка щодо її зовнішності одностайною ніколи не була. Ті, хто чули, як її називають красунею, зустрівшись із нею, почасти бували розчаровані. Ті, хто позаочі знали її як «непоказну», дивувалися, чи не осліпли, бува, усі інші. Сама Енн вродливою себе не вважала. У дзеркалі вона бачила хіба бліденьке личко із сімома веснянками на носі, проте дзеркало не могло їй показати ні мінливої, невловної гри емоцій та виразів, що осявала її лице рожевим світлом, ні чарівної мрійливості та усмішки, які мерехтіли в її очах.

Не будучи вродливою в жодному із чітко визначених сенсів цього слова, Енн володіла, проте, чарівністю, яка впливала на всіх її знайомих. Її зовнішність будила думку про багатство натури Енн. Ті ж, хто знали її найкраще, хоча, можливо, й не замислювалися над цим, відчували, що найкраще в дівчині — величезні можливості, у яких криється могутня сила розвитку. Уже тепер її, здавалося, оточує велич прийдешніх подій.

Збираючи суниці, Шарлотта Четверта ділилася з Енн побоюваннями щодо панни Лаванди. Добра маленька служниця щиро переймалася станом своєї любої господині.

— Панні Лаванді дуже зле, панно Ширлі, мем. Дуже зле, хоч вона ніколи й не скаржиться. І це давно вже таке з нею, мем — іще відтоді, як ви приходили сюди з Полом того разу. Вона тоді напевне застудилася, мем. Коли ви поїхали, вона пішла в сад, і там гуляла до пізнього вечора в самій лише тоненькій шалі, мем. А тоді багато снігу випало й було дуже холодно, мем. І відтоді я помітила, що вона якась ніби смутна і втомлена. Її більше нічого не цікавить, мем. Вона покинула бавитися в гостей, не готує для них і столів не накриває — нічогісінько. Тільки як ви приходите, вона трошки звеселяється, панно Ширлі, мем. А найгірше, мем, — Шарлотта понизила голос, ніби мусила розповісти про найнеприємніший із симптомів страшної хвороби, — вона геть не свариться на мене, коли я щось розіб’ю. Правда, панно Ширлі, мем — учора я розбила жовто-зелену вазу, яку ще її бабуся привезла з Англії. Вона стояла на книжковій полиці, і панна Лаванда страх як її берегла. А я витирала з неї пилюку, і вже так обережно, панно Ширлі, мем — а вона все одно вискочила мені з рук — отак — ще раніш, як я встигла зловити, і розбилася на сорок мільйонів шматочків. Я дуже злякалася, що панна Лаванда буде страшно мене сварити, мем. І краще б вона сварила, а вона просто зайшла й подивилася, і сказала: «Не страшно, Шарлотто. Збери скалки й викинь». Точнісінько так, панно Ширлі, мем: «Збери скалки й викинь». Так, наче цю вазу й не її бабуся привезла з Англії. Ох, їй дуже зле, і мені через це прикро. І ніхто не подбає про неї — тільки я.

На очі Шарлотті набігли сльози. Енн співчутливо погладила її по смаглявій руці, що тримала надбиту рожеву чашку.

— Панні Лаванді потрібні зміни в житті, Шарлотто. Вона стільки часу проводить тут сама. Може, запропонуймо їй кудись поїхати?

Шарлотта похитала головою з непропорційно великим бантами:

— Не вийде в нас, панно Ширлі, мем. Панна Лаванда не любить їздити в гості. У неї є тільки троє родичів, і вона до них їздить, бо так велить сімейний обов’язок. А минулого разу вона повернулася від них додому й сказала, що ніякий обов’язок не примусить її більше туди поїхати. «Я повернулася додому залюблена у свою самотність, Шарлотто, — отак вона мені сказала, — і житиму довіку під своєю виноградною лозою і під смоковницею. Мої родичі хочуть зробити з мене стару бабу, а мені це шкодить». Точнісінько так, панно Ширлі, мем: «Мені це шкодить». Тож марно ми будемо вмовляти її поїхати в гості.

— Мусимо придумати щось для неї, — рішучо сказала Енн, вкидаючи останні ягоди у свою переповнену чашку. — Скоро в мене почнуться канікули — тоді я приїду й проведу тут цілий тиждень. Ми будемо щодня ходити на пікніки й уявляти різні дивовижні речі, може, і розважимо трошки панну Лаванду.

— Це буде те, що треба, панно Ширлі, мем, — захоплено вигукнула Шарлотта Четверта, тішачись не лише за панну Лаванду, а й за себе. Адже за цілий тиждень споглядання Енн вона напевне вивчить про неї багато нового й швидше стане такою, як вона.

Повернувшись у Прихисток Луни, дівчата застали панну Лаванду й Пола за накритим до чаю столиком, який вони винесли з кухні в сад. Суниці з вершками просто безмежного синього неба, на якім кучерявилися пухнасті білі хмарки, попід довгими тінями шурхітливих дерев, смакувала їм, як найвишуканіші ласощі. Опісля чаювання Енн допомагала Шарлотті мити посуд, а панна Лаванда сиділа на кам’яній лавці з Полом і слухала історії про його скелястих людей. Вона вміла уважно слухати, ця мила панна Лаванда — та зненацька Пол завважив, що вона втратила інтерес до Братів-Мореплавців.