Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

Загалом «удосконалювачам» здавалося, що справи їхні складаються пречудово, навіть попри те, що пан Леві Болтер, до якого ретельно відібраний комітет звернувся з питанням щодо старої халупи на його верхній фермі, грубо відповів, що «забороняє всіляким пхати до нього носа». На цих же надзвичайних зборах було вирішено скласти листа до опікунської ради школи із проханням поставити довкола шкільного подвір’я паркан, а також обговорити питання висадження кількох декоративних дерев біля церкви — якщо, звісно, на те дозволять фонди спілки… бо ж Енн наполягала, що не варто збирати гроші на нову затію, доки клуб стоїть, пофарбований у синій колір. Отож, усі члени товариства зібралися у вітальні пана Ендрюса, і Джейн уже підвелася, щоб винести на розгляд питання про обрання комітету, що мав з’ясувати й доповісти, скільки коштуватиме висадження тих самих декоративних дерев, коли до кімнати ввійшла вичепурена Герті Пай із зачіскою в стилі «помпадур». Герті мала звичку запізнюватися — «щоб усіх своєю появою вразити», як пліткували про неї в селищі. Цього разу вона з’явилася неймовірно ефектно — театрально спинившись посеред кімнати, звела руки догори, закотила очі й вигукнула:

— Я зараз почула таке жахіття! Знаєте, що? Джадсон Паркер дозволить орендувати весь свій паркан уздовж дороги аптекарській компанії для реклами!

Уперше в житті Герті Пай справила таку довгождану сенсацію. Більшого вона б не домоглася, навіть кинувши бомбу між своїх самовдоволених друзів.

— Не може бути, — рішуче відказала Енн.

— Я так само відповіла, коли вперше про це почула, еге ж, — мовила Герті, насолоджуючись кожнісіньким своїм словом. — Сказала, що цього не може бути — щоб Джадсон Паркер зважився на таке. Але тато бачив його нині й запитав, чи це правда, і він відповів, що так! Уявляєте? Його ферма стоїть понад ньюбридзькою дорогою, і яке це буде жахіття, еге ж? — реклама пігулок та пластирів уздовж її, ледь не всієї! Уявляєте?

Вони уявляли — уявляли аж надто добре. Навіть ті, хто не міг похвалитися видатною фантазією, розуміли, яке то буде потворне видовище — кількасотметровий паркан, завішаний такою рекламою. Усі думки про церковне подвір’я та шкільний паркан мовби здиміли перед лицем нової небезпеки. Парламентські правила ведення зборів були забуті, Енн у відчаї облишила спроби запротоколювати бодай щось. Усі говорили одночасно й галас у кімнаті стояв невимовний.

— О, будь ласка, заспокоймося, — благала Енн, сама хвилюючись найбільше. — Мусимо придумати, як відрадити його.

— Не знаю, чи вдасться його відрадити, — гірко проказала Джейн. — Усі ж знають, що то за один, цей Джадсон Паркер. Він за гроші батька рідного продасть. У ньому немає навіть іскри громадського духу, та й відчуття прекрасного теж — ні на макове зерня.

Перспектива здавалася невеселою. Джадсон Паркер та його сестра були єдиними Паркерами в Ейвонлі, тож на важіль родинних зв’язків натиснути не випадало. Марта Паркер була жінкою добряче підтоптаною, зневажала всю молодь загалом і членів спілки зокрема. Джадсон же був чоловіком веселим та велемовним, приязним і добродушним завжди й настільки, що лишалося хіба дивуватися, як мало було в нього друзів. Причина полягала, найімовірніше, у тім, скільки успішних оборудок вдавалося йому провести — а це, як відомо, не сприяє доброму ставленню. Він мав репутацію «пронози» і всі вважали, що принципи його «небагато варті».

— Джадсон Паркер своєї нагоди «заробити чесний пенні», як він сам каже, не змарнує, — упевнено мовив Фред Райт.

— Невже ж ніхто не має на нього впливу? — скрушно запитала Енн.

— Він часто їздить у Вайт Сендз до Луїзи Спенсер, — припустив Чарлі Слоун. — Хтозна, чи відрадить вона його.

— Тільки не вона, — заперечив Гілберт. — Я добре знаю Луїзу Спенсер. Вона не вірить у жодні спілки вдосконалення, зате вірить у долари й центи. Пані Спенсер заохочуватиме Паркера, а не відраджуватиме.

— Тоді лишається обрати комітет, що звернеться до нього із протестом, — мовила Джулія Белл, — і це повинні бути дівчата, бо хлопців він і слухати не стане. Але я не піду, моєї кандидатури не висувайте.

— Хай іде Енн, сама, — запропонував Олівер Слоун. — Якщо хтось і здатен умовити Паркера, то це вона.

Енн запротестувала. Вона, звісно, піде й поговорить із Джадсоном, але хтось конче мусить бути з нею для «моральної підтримки». Відтак підтримку доручили Джейн та Діані, а «вдосконалювачі» розійшлися по домівках, обурено гудучи, мов розлючені бджоли. Від хвилювання Енн не спала до самого ранку, а коли все ж задрімала, у неспокійному сні їй ввижалося, як опікунська рада зводить на шкільнім подвір’ї паркан з велетенським написом «Нова магнезія!»