Люсі Монтгомері - Енн у Домі Мрії

Ніхто, окрім панни Корнелії, не з’явився би в гостях у біло-блакитнім смугастім фартуху, попід яким виднів би капот у велетенські рожеві троянди на шоколадному тлі.

І ніхто, окрім панни Корнелії, не міг би мати в такому вбранні надзвичайно гідного й пишного вигляду. Якби панна Корнелія завітала в королівський палац, до молодої дружини якогось принца, вона й тоді була б так само велична й так само почувалася б хазяйкою становища. Достоту так само недбало протягла б вона свої розцяцьковані трояндами волани мармуровою підлогою й так само спокійно взялася б виводити принцесу з омани, буцім наявність чоловіка — байдуже, королевича а чи звичайного селянина, — це щось варте похвальби.

— Я принесла із собою шитво, пані Блайт, рибонько, — мовила вона, розгортаючи якусь дорогу й вишукану тканину. — Мушу якнайшвидше закінчити, і не маю ні хвилини зайвої.

Енн здивовано поглянула на білосніжну річ, розкладену на широких колінах панни Корнелії. Авжеж, то була дитяча льоля, невимовно гарна, із малесенькими брижами та зборками. Панна Корнелія негайно нап’яла окуляри й почала шити химерними стібками.

— Це для пані Проктор із Глена, — пояснила вона. — Днями в неї буде вже восьме дитя, а в домі для нього — ані пелюшки. Решта семеро зносили все, що зоставалося від першого, і тепер вона не має ані часу, ні сил, ні бажання пошити йому щось новеньке. Ця жінка — справжня мучениця, пані Блайт, повірте мені. Коли вона виходила за Фреда Проктора, я знала, як воно виявиться. Він був одним із цих ваших спокусливих негідників. А після одруження перестав бути спокусливим і лишився тільки негідником. Пиячить і не дбає про сім’ю. Хіба не типовий чоловік? Не знаю, як би пані Проктор і могла гідно вбрати своїх дітей, якби не поміч сусідів.

Як невдовзі дізналася Енн, панна Корнелія була єдиною сусідкою, яку турбувало гідне вбрання юних Прокторів.

— Тож я, коли почула, що буде восьме дитя, надумала й собі для нього щось пошити, — вела далі панна Корнелія. — Це остання одежинка, і я хочу закінчити її нині ж.

— Дуже гарна льоля, — мовила Енн. — Я принесу моє власне шитво, і ми з вами гарно проведемо час тут удвох. Ви чудова кравчиня, панно Брайант.

— Так, я найкраща з тутешніх, — відповіла панна Корнелія, спокійно констатуючи факт. — Інакше й бути не могло. Я пошила більше льоль, ніж якби мала навіть сотню власних дітлахів, повірте мені ! Це, напевно, дурниця — робити вишивку на льолі аж для восьмої дитини. Але, пані Блайт, рибонько, дитя не винне, що воно восьме, і я дуже хотіла, щоб і в нього була гарна одежина, так, наче воно справді люблене й дороге. Нікому воно, біднятко, не потрібне — саме тому я так ретельно й вишивала для нього всі речі.

— Будь-яке дитя пишалося б такою льолею, — мовила Енн, іще сильніше, аніж досі, відчуваючи, що панна Корнелія їй сподобається.

— Ви, мабуть, гадали, що я вже ніколи до вас не зайду, — вела далі панна Корнелія. — Але я була зайнята, бачте, — збирала врожай, а всі ці наймити — вони більше їдять, аніж працюють; типові чоловіки. Я хотіла прийти вчора, але пішла на похорон удови Родеріка Мак-Алістера. Хоча зранку мене здолала мігрень, і я боялася, що коли піду, то зіпсую собі все враження. Але їй було сто років, а я дала слово, що прийду на її похорон.

— Церемонія минула успішно? — поцікавилася Енн, завважуючи прочинені двері Гілбертового кабінету.

— Що? О, так, похорон був розкішний. Рідні в неї дуже багато. Процесія налічувала понад сто двадцять екіпажів. Було й зо два кумедних епізоди. Я гадала, що помру від сміху на вигляд старого Джо Бредшоу, котрий сам ані в Бога не вірує, ані до церкви не ходить, а тут виспівував «Спасенний в обіймах Ісуса» із таким завзяттям і втіхою. Він аж упивається власним співом, тому й ходить на всі похорони. Його жінка, бідолашна, співати охоти не мала — вона геть змучена хатньою працею. Старий Джо вряди-годи обіцяє купити їй подарунок, а натомість купує щоразу якусь сільськогосподарську машину. Хіба не типовий чоловік? Але чого ще сподіватися від чоловіка, що не ходить до жодної церкви, навіть до методистської? Я була дуже рада найпершої ж неділі після вашого приїзду бачити вас із молодим лікарем у пресвітеріанській церкві. Лікар для мене — і не лікар, якщо не пресвітеріанин.

— Минулої неділі ми були в методистській церкві, — підступно мовила Енн.

— Так, певно, лікареві Блайту доведеться часом відвідувати методистську церкву, щоб до нього зверталися ще й пацієнти-методисти.